Наталія Кашуба
Everyone calls her Victoria though her real name is Ukraine.
She is so young yet far from knowing nothing of pain.
Her long-awaited summer covered with winter ice.
She was too kind and patient, later she realized
Being so good at forgiving sins is a huge sin itself.
Her experience is her weapon. Her memory is her wealth.
Хоч як би важко не було йти,
Я досягну своєї мети
Не тільки в мріях, а й у житті,
Бо це все, що потрібно мені.
Я дивлюсь на невтомну зграю.
У душі спалахнуло повстання.
Я відчула жорстокість кохання.
Повстали клітини любові,
До запеклого бою готові.
Не витерпів мозок навали,
Образами стали похвали,
I can’t live without you.
You think so, too.
I am lonely now.
So give me your heart and take my love.
Never! Never! Never
Make promises forever.
Нелюблячий коханий всю правду приховав.
Хто зараз не кохає, ніколи не кохав.
Хто зараз не втікає, ніколи не втече.
Тебе від невзаємності вже серденько пече.
Ти шукала в брехні філософські слова.
Варто знищити те, чого нема.
Ні волі, ані сили волі
Не маю я, одна у полі –
Не воїн.
Здається, я і досі в школі,
Вивчаю формули любові,
А нас у класі тільки двоє
Кохання згине вранці квітучою весною.
Допоки ти страждатимеш, поплачу я з тобою.
Як в пастку не потрапити, даю тобі пораду.
Знайди в моїх словах підтримку та розраду.
Казала, що не хочеш, насправді ти хотіла.
З коханням наодинці у полум’ї горіла.
Люба, мила пташечко Софі,
Ти не злись, пробач мені.
Я готовий задля тебе на все,
Тільки ти повір у те.
Я знаю, що завдав тобі болю.
Я прагну лишитись з тобою.
Пробираюся крізь хащі думки. Як тут туманно!
Можливо, мені кохати ще рано.
Можливо, стосунки рятувати вже пізно.
Невдовзі втратиш доступ до мене залізно.
Та зараз у серці зависла програма.
Ти виграв війну, та я теж не програла!
Від любові до ненависті кроків небагато.
Це на 100% правда, змушена сказати.
Від любові до ненависті усього два кроки.
Щиро вдячна тобі, доле, за такі уроки.
Зараз я ненавиджу, а тоді любила.
«Залишися ще на хвильку», - подумки просила.
Мені наснились Ви... Це так прекрасно!
Я думаю про Вас, хоч Ви й невчасно
Мене зустріли в цьому світі хаотичному,
Такому сірому, буденному і звичному.
Коли Ви поруч, все навколо оживає,
Та ненадовго: чоловік чекає…
Плаче Незабудка. Холодно в кімнаті.
Важко Незабудці, бо не може спати.
Зірвана жорстоко, крики не почуті.
Це якась помилка! Так не може бути!
Зв’язана преміцно, стогне у неволі.
Скільки ще помилок їй допустить доля?