Олександр Зорін
ну от і все...
той клятий рубікон мене вже наздогнав...
Занедбаний перон - сюди вже не прямує потяг,
залишився лише один вагон, і в ньому вітер та панує холод.
Зірватись миттю в біг? Не доженеш!
Упасти в чорний сніг - замерзнеш.
Країна затоплених човнів,
пустих перонів, сірих перехожих,
дома для неосвічених панів
до всього доброго ворожих.
Де злодій головний герой
Де ти?!! Я кричу у пустоту.
Мої птахи всі піймані в тенети,
закинуті у вічну мерзлоту,
далекої червоної планети.
Так тихо, що лунає дзвін
Так давить на скроні
і сковує груди.
Дивлюсь з підвіконня
на дивні споруди.
Стріляє у серце
Твої слова, мої слова -
опале лися у холодну воду.
Летить ще одна зірка в забуття
і розчиняється, немов на насолоду.
Твої думки, мої думки -
заснули в океані на півроку
Накрила місто комендантська,
ледь чутно потяг вдалені,
новини розривають серце
і б'є тривога десь на глибині.
Жага життя пускає кров по венах,
Летить моя яхта по хвилях
у тихий, теплий океан.
Ще сили є і вітер є в вітрилах,
десь в даличі лютує ураган.
Біжить по водах блакитних,
Привіт, яскрава вранішня зоря,
скажи мені, хто я сьогодні?
Чи кинуть якір в море з корабля,
чи штормовою хвилею в безодню?
І коли Сонцем увійдеш в зеніт,
Розганяє вітер хвилі у безмежнім океані,
несе човен на вітрилі, крізь надії і тумани.
Надимає вітер крила, в синім небі під зірками,
розриває він вітрила, крила навпіл над полями.
Вечірнім вітром казку розкажи,
коли у вікон вимикаються екрани,
кіно про миті щастя покажи,
зливним дощем замий болючі рани.
І ,розливаючи по вікнах дощ сльозами,
Увімкніть мені реєнкарнацію
теплою водою з крану,
зробіть мені трипанацію,
щоб я не міг зайти в оману.Забийте літа дощамиу ванній - тривогою,
щоб перестало тягнути
у груді штовхати хворобою.Вимкніть мене з ліхтарями
Моя вода - накрий мене хвилею
і затягни на саму глибину,
своєю чорною безоднею,
я дихаю повітрям і тону.
Мій вітер, забери ураганами
