Ірина Вірна
Муркотить на вушко і шепоче тихо
Вітер серед листя: проганяє лихо.
Прислухайсь до тиші та примружуй очі,
І прийде до тебе казка серед ночі.
Зацвітуть яскраво хмари, місяць, зорі.
Твій доторк до душі
Моєї
Не перший - не останній
Але є
І з'явиться вночі
Лілея
Хто зрозуміє душу жінки,
Її палітру, всі відтінки,
Тендітну мрійність ніжного єства,
Закоханість, кокетство й почуття,
Вогонь безмежного кохання
Зазирни у північ.
Відкрий для себе таємний світ майбутнього.
Ти бачиш не тільки пилюку дворову,
А білі хмарини і неба блакить.
Для мене майбутнє має свій колір –
Колисає ніч у небі
Човник місяця жовтавий.
Ти сьогодні біля мене,
Син рідненький і ласкавий.
Притуляєшся до щічки,
Неспішний поступ вулицею міста.
Ось зацілована промінням квітка.
Метелик на хмаринці примостивсь, як мітка,
Родима пляма - від весни до падолиста.
Пекучо-тягнуча тривога вою.
Запахло весною...
по-мирному: радісно й світло!
Золотавий місяць високо у небі.
Мрія загубилась на чужій планеті.
Світиться яскраво, мов зоря палає,
І планета зіркою в небі розцвітає.
Час минає швидко. Опадає цвіт.
Ти зраджуєш мене із вітром:
Тримаєшся із ним за руки,
І той тобі шепоче в вухо,
Що тільки він тебе обсипле квітом…
Годинник. Стрілки. Біле коло.
Навколо пустка. Жах підступний.
Скрипить кватирка. Квітка квола.
Відкрита книжка. Простір скутий.
Несамохіть. Поволі. Стиха.
не співаю пісень.
не складаю віршів.
всі чуття засинають узимку.
я чекаю весну,
як заясніє день
Промайнули хмари. Радість-райдуга сіяє.
Зникла туга вся. Мир наш розквітає.
Серце веселиться - світла чистота,
Якщо морок згинув, шум буденного життя.
О дивний світе! Ти для мене - океан і глибина.
