Ірина Вірна
А я вже живу без тебе! Ти уявляєш таке? Чи ні?
Можу вільно розправити плечі і не чекати образливих слів.
Та й очі твої без блакиті, а сірі, як мокрий асфальт.
І крила мої з кривавих рожевими можуть стать.
На шматки розірвано душу...
І кришталеве серце звично розіб'ється,
Коли щоночі затемняти вікна мушу,
А в дім тривогою сирена увірветься
На шматки розірвано сім'ю...
не співаю пісень.
не складаю віршів.
всі чуття засинають узимку.
я чекаю весну,
як заясніє день
Зазирни у північ.
Відкрий для себе таємний світ майбутнього.
Ти бачиш не тільки пилюку дворову,
А білі хмарини і неба блакить.
Для мене майбутнє має свій колір –
Хто зрозуміє душу жінки,
Її палітру, всі відтінки,
Тендітну мрійність ніжного єства,
Закоханість, кокетство й почуття,
Вогонь безмежного кохання
Я несу тобі квіти -
Світанковий жмУток.
Весняні мрійноцвіти -
мій тобі подарУнок.
Я несу тобі сяйво,
Із мене витікають слова
Як із розбитого глечика - без дна
Повільно так
Слово за словом
Як крапля за краплею...
І раптом потік нестримний
Годинник. Стрілки. Біле коло.
Навколо пустка. Жах підступний.
Скрипить кватирка. Квітка квола.
Відкрита книжка. Простір скутий.
Несамохіть. Поволі. Стиха.
А ти хочеш дожити до миру?
І не згадувать слово "війна"...
Обійняти рідну людину,
що вернулась із пекла жива...
То притисни руку до серця,
Не знаю я, як ви воюєте в окопах.
Та знаю про жорстокості боїв.
Я пам'ятаю двадцять чотринадцять,
і Краматорськ... Як вистояв в борні.
Сьогодні теж війна... Важка й злиденна.
Є чудові прекрасні вірші
про природу, мрії, кохання.
А бувають рядки-рими інші,
що несуть в собі присмак страждання.
І слова ці, вплЕтені в жмуток
Як часто змінюємось ми
У своїх мріях-сподіваннях?
Чекаємо на зміни ті,
занурюючись у страждання?
Як я змінилась за цей рік?