Коли посріблить сивина твої вже скроні,
Далекі спогади у зморшках оживуть,
Я міцно-міцно стисну у долонях
Ті руки, що лише тепло несуть.
Їх поцілую – й очі засіяють,
Тихенько спуститься усмішка на уста…
У цілім світі кращого немає,
Ніж материнська заповідна доброта.