Королева Гір Клавдія Дмитрів
Києве, Києве мій ,
Ти – місто краси і кохання,
Ти – місто неприспаних мрій,
Ти – місто зізнать і вінчання.
ПРИСПІВ І де б не була я, Києве мій,
До тебе я з радістю мчуся.
ЖИТТЄВА СТЕРНЯ
Життєва стерня́ й срібні ро́си,
І збіжжя на ній золоте,
Життя побілило вже й ко́си,
Ще й стрази у нього вплете́.
Сивина лягла на мої скроні,
Хоч роки ще зовсім молоді.
Життя моє, неначе на долоні...
Багато що я бачила в житті.
Сивина лягла на мої скроні...
Полягли під Крутами в бою,
В нерівній битві хлопці молодії.
До цього всі були вони в строю,
І в мить одну зосталися німії.
Кривава сутичка відбулася тоді,
Вкраїнці кажуть: «Маєм люте горе,
Яке прийшло, ввірвалося до нас».
За що це нам? За що? Зізнайся, доле!
Коли прийде орді розпла́ти час?
За що людей вбивають моskовити?
(Світлини поля в с.Мотижин Макарівського району, що на Київщині, на якому точилися запеклі бої з ордою😥.)
Неначе кров’ю поле зацвіло́,
Точилися бої́ в війну на ньому,
Багато цвіту там і полягло
Й живими не вернулися додому.
Якось вітер-ґвалтівник
Ґвалтувати взявся,
Але потім думка – смик,
Й в любові зізнався.
Ламали крила, та й не раз, а я літа́ла,
Збивали з ніг, щоб не пішла, та я вставала.
Мені кричали: «Не роби!», та я робила,
Душа боліла від образ – я не скигли́ла.
Серед степу знов могила,
Тужно ворон кряче,
Вража куля хлопця вбила,
Хто над ним заплаче?
У могилі син Вкраїни,
Вишиванка і калина,
Вишивана Україна,
Колоситься всюди нива золота́,
Срібні ро́си на покосах,
Стрі́чки вплетені у ко́сах,
Покоління українців підроста.
Кружляло листячко, кружляло,
Лунала му́зика вітрі́в,
Що ляже ки́лимом – вже знало,
Музи́ка з скрипкою присів.
А листя грати все благало,
(На мелодію пісні "Розпрягайте, хлопці, коней")
Розпрягай вже, бацьку, коней –
Ми не будемо орать,
Бо збирається країна,
Як фашиста, розпинать.
