Королева Гір Клавдія Дмитрів
«Вітають» Шевченка в столиці й Одесі,
«Вітання» р@schиsти усюди в нас шлють.
Для них Україна, як квітка на плесі…
Такий собі вбивчий пускають «салют».
Сльози, мов буршти́ни, мерехтять на світлі,
Наче срібні ро́си, котяться з очей,
Я плекаю мрії світлі й заповітні…
Плакала й не спала безліч я ночей.
Місячнеє сяйво у вікно пробилось,
Народ Вкраїни точно не пробачить,
Й Госпо́дь їм то́го, звісно, не прости́ть,
Не каїться нелюдство це бидляче,
Прийшли усе розтро́щить, розломи́ть.
Життя забрали не́люди ці кляті
Вже не тріпоче листя на тополі
І голі кіски у берези розплели́сь,
Й пшениці вже нема на жоднім полі,
Та й жайворонки вранці в спів не завели́сь.
Лиш миші бігають в пустому полі
О, бережи нас, Господи, щомиті,
Бо кров'ю ми давно уже умиті,
У крові ми скупались й потонули,
Цей присмак ми усі уже відчули.
Я дякую, Боже, за день, що минає,
Хай Ангел усіх нас крильми́ обіймає,
Хай Діва Пречиста візьме́ під Покров,
Хай МИР запанує в країні в нас знов.
Весняніймо, дівчата, щоднини,
У душі́ хай буяє весна,
Будьмо квітом для неньки-Вкраїни,
Хай закінчиться клята війна.
В житті моє́му теж буває всяке,
В житті моє́му теж буває біль,
Життя – це чорно-біле… це двояке,
У ньому рани… сиплють на них сіль.
Низький уклін тобі, солдате,
За те, що ти нас бережеш,
Подяка щира, лю́бий брате,
За нас у бій із орком ідеш.
Нас мужньо всюди захищаєш,
Яко́сь в селі одно́му
Зайшов моskаль до хати,
Зайшов гучніше грому
Й почав скрізь заглядати.
Ходи́ть став по будинку,
Ось дві сестри́ зустрілись біля брами,
Взяли́сь в обі́йми й сльози потекли,
Це біла і золо́ченая гами,
Ніко́ли вони ра́зом не жили́.
Ті се́стри довго-довго гомоніли
Серед степу знов могила,
Тужно ворон кряче,
Вража куля хлопця вбила,
Хто над ним заплаче?
У могилі син Вкраїни,
