Марія Франків
Ми не знаємо, як в тих серцях
І засуджуємо з порогу
Не шукаємо власний шлях
Але іншим покажем дорогу
Ми не знаємо, як в тих очах
Не бійся слів, бо тиша не звучить,
Відверта бесіда відкриє таємниці.
Ти не приховуй правди, навіть як гірчить,
Не залишайся з нею наодинці.
Люби мене у сні і наяву.
Як дощ липневий заливає вікна,
Знайди мене, як квітку чарівну
У лісі темному, якщо я зникну.
Люби мене тоді, як я мовчу,
Ні слова більше, тільки погляд в очі.
Люблю перевтілення і стандарти ⠀
Малюю у зошиті псевдоарти⠀
Пишу про кохання і кохаю⠀
Не підлаштовуюсь – вибираю ⠀
⠀
Люблю зміни та страшно боюся⠀
Спрагло дихає ніч у мовчанні,
Заховала думки у пітьмі.
Там і ми загубились в печалі,
Перебільшено рідні чи зовсім чужі.
Грає світло в очах, що навпроти,
Тепло, як під ковдрою у дощовий день,⠀
Не думаю про рани у чужих війнах,⠀
Серце тремтить і повне натхнення – ⠀
Так мені добре в твоїх обіймах.
