Марта Яцишин
Тихо-тихо кажу тобі пошепки
Помовчи, посиди спокійно.
Де тобі, душе моя,
Бігти постійно потрібно?
Я кажу тобі, стань,
Споглянь безпристрасно
Хочу віддати Тобі свої Альпи –
Де я жодного разу не була.
Лиш би з Тобою поруч стати
Нехай півсвіту не побачу я.
Хочу віддати Тобі звуки моря,
Ба, навіть океанів шелест хвиль!
Я знаю, Бог живе у простоті.
Приходить в легкій прохолоді вітру.
Коли ти раптом спинишся на самоті
Й почнеш шукати правди світло.
Наче повітря більше поза храмом,
ЗМІ кажуть, у нас є два дні.
Туристам радять вернутись до дому
Америка всіх послів відправляє у Львів...
Куди ж нам поїхати з Нашого Дому?
Цей подих холодний війни
Так дує із Нашого Сходу!
Мені здається, світ зійшов з ума,
Злетів з катушок, чи зірвався в прірву.
На нас летить ударів тьма.
Мій Боже, ми пройдем цей вишкіл?
Куди сховатись нам усім,
Знов цей рубіж.
Я стільки раз уже до нього долітала.
Хоч як не намагалась й не здавалась -
Та кожен час зривалась, падаючи вниз.
Як обережно я ту перешкоду розглядала...
Так, Господи,
Це я -
та, що вічно хоче від Тебе більшого.
Чогось непростого, важливого,
Особливого, абсолютного.
Ти ніколи не знаєш, чи збудеться,
Хоч здається, ось-ось піде струм.
Так давно кожному тихо мріється
Про якийсь особистий тріумф.
Інколи, враження хибне складається,
Що ще крок - а за ним вже нічого нема.
Втомилась шукати правду.
Схилилась на Твої плечі.
Може, Ти все приведеш до ладу?
А я перебуду тут цей вечір...
Здається, що сил більше зовсім немає
І ладна прийняти який-небудь вихід.
Щемить
Ще мить
З тобою - зі мною
У вічності
Я спробую
Бути живішою,
