Неоніла Володимирівна Гуменюк
Приємне мені наснилось,
Що сонця ясний промінчик
Цілує мене ласкаво.
І я уві сні усміхалась,
Промінчик отой ловила,
Впіймати його намагалась
Під сонечком весняним спину гріє.
Тобі я, полечко так радісно кричу:
-Ти ж моя доля і життя й надія.
Мій прадід тут трудився увесь вік,
Дідусь землицю пестив, мов дитятко,
А батько ще малим босоніж біг,
І зрозуміло все без зайвих слів,
А дощ шепоче тихо про кохання
Та сонечком погожий день зігрів.
Блідо-зелена перша ніжна парость
Розсипалась недбало по землі.
Це веснонька усім-усім на радість
Костуром усюди стука:
Чи земля вже снігом вкрита,
Чи міцна на річці крига,
Чи кожухи є у кленів,
Чи нема галяв зелених.
Все ретельно перевірить,
Лиш один залишився ген-ген угорі,
Засинає вночі, заколисаний вітром
Й мокне вдень на холоднім-холоднім дощі.
Одиноко йому, він тремтить весь і мерзне,
Перемовитись ні з ким та й сум огорта.
Він терпляче чекатиме - прийде весна,
Цілувались в зеленій траві,
Вони були безмежно щасливими,
Про кохання співали пісні.
От би людям усім в них навчитися
Трепетних почуттів без журби,
Увесь вік вірно й ніжно любитися,
Кучеряві хмарки,ніби чайки махають крильми,
Та лукаво-лукаво підморгують яснії зорі,
Рибками золотими здаються,напевне вони.
Місяченько,немов диво-човен із срібним весельцем,
Котрий хвилі легенько гойдає то вгору,то вниз.
Грає,піниться море і дихає свіжістю небо,
Поклали край дороги батоги,
Пустили пастись буйних своїх коней
Та й на широкі зелені луги.
А китиці на батогах блакитні
Вдивляються у небо раз у раз.
У розпалі чудове тепле літо,
Я сповідаюсь віршами
Перед людьми і Господом,
Перед своєю совістю.
Спокій люблю і тишу я.
Терпіть не можу галасу,
Пустопорожніх балачок,
-Кохаю, кохаю, - шепочеш ти так мені гаряче,
Відповідаю,що вірю і щиро також люблю,
В обіймах тону,наче в морі тепла та радості
І це почуття нізащо уже не згублю.
-Щаслива, щаслива, - промовляю укотре подумки,
А сяючі очі розкажуть усе-усе,
Вітрисько собі гуляє
І ноту високу бере,Бо ж гарно отак співає.
Уміє веселої він,
Щоби усіх в лісі потішить,
Сумний чути іноді спів,
А є й такий, що заколише.
Високій-високій
Хтось сховавсь.Напевне
Від лихого ока.
Бо іще літає
Розбійник-шуліка
І все виглядає