Неоніла Володимирівна Гуменюк
Це літа промчали наші молоді.
З ярмарку вертають, котяться згори.
Де поділась радість цієї пори?
Тішимося все ж ми внуками й дітьми,
Значить недаремно на світі жили.
Добрих справ немало залишаєм їм,
Думав їхати ним він,
Але коник десь утік,
Зажуривсь Архистратиг:
-Де ж його тепер шукать,
Як поїду святкувать?
Обізвався Листопад:
Хвилею духмяною довкола
В повітрі аромат пливе чудовий.
Це нічна фіалка - матіола
Вечірньої пори відкрила знову
Свої бузкові ніжні оченята,
Ніби із кожним хоче привітатись:
З вітерцем по травах боса,
Роси холодили ноги
Та не змерзла анітрохи,
Бо летіла, їй здавалось
З принцом в тридев"яте царство
На легких пушинках-крилах,Щастям й радістю світилась,
Біжить вона аж ген за обрій
І через гай, і через поле
Спішить до рідного порогу.
Щоб хата біла зустрічала,
Мов найдорожчих їй гостей
Сестер, онуків та дітей,
В ніч, як місяць в небі повний,
Мерехтять золотом зорі,
Сон утік далеко звідси.
Наче вдень, так видно всюди,
Стихло все, дрімає тиша,
Місяць на траві залишив
На Великдень в храмі освятять її,
А разом із нею пасочку духмяну,
Буде в нашій хаті справжній оберіг.
В писанці маленькій і краса, і святість,
Так смакує паска родині усій.
І на серці в кожного невимовна радість,
Немов курчатко заховалась у траві,Яке не слухало своєї квочки-неньки
І загубилося в зеленій мураві.
Згодом кульбаба стала біла-біла,
Пухом засипала довкола геть усе.
Найкращі сподівання та надії
З собою тепле літечко несе.
Діти здорові,кохає тебе чоловік,
Злагода в домі,завжди добро там ведеться,
Ніколи-ніколи літам не ведеш своїм лік.
Якщо в п"ятдесят почуваєшся так, як у двадцять,
Коли із донькою вас сестрами зможуть назвать,
Дружнє надійне плече є кому підставлять.
І різнокольорові айстри, мов зірки,
Цілує вітер гарні милі личка
Та ніжно пестить їхні пелюстки.
Жоржини теж голівками хитають,
Із хризантемами вітаються вони,
Погожий день осінній прославляють,
"Вербниця, вербниця,
Ще зима повернеться" -
Кажуть у народі.
Господній вхід в Єрусалим,
В цей день буває дощ та сніг
І вітряна погода.
Нахилила віти,
Обсипає сніг із неї
Сильний зимний вітер.
Та гойдає вона ними,
Крилами неначе,
А сніжок летить донизу,
