Неоніла Володимирівна Гуменюк
Полум"ям яскравим догорає обрій,
Промінці останні сонечко кида.
І приходить вечір у накидці чорній,
Вітерець легенько її розвіва.
Походжає чинно він поміж дерева,
Ще - на лавку сяде ту, що у саду,
Не видно нічогісінько за ним.
Холодною і мокрою завісою
Він дуже схожий та й на сірий дим.
Гойдає хвиля жовтий лист вербовий,
Латаття ще зелене на воді,
Вітер розчісує траві коси руді,
Приємне мені наснилось,
Що сонця ясний промінчик
Цілує мене ласкаво.
І я уві сні усміхалась,
Промінчик отой ловила,
Впіймати його намагалась
Із червонодзьобим журавлем.
Зможе низько він тоді вклониться,
Як набрати хтось води прийде.
І ніхто уже не пам"ятає
Хто копав криниченьку оцю,
Тільки дякувать щодня не забувають
Ростуть Петрові батоги,
Кольору синяви п"янкої
У них чудові квіточки.
Поряд ромашка жовтоока
Ворожить - любить він чи ні,
А далі он за кілька кроків
А, може в чомусь навіть кращі.
То другосортними нас нащо
Вважати дозволяють ті,
Котрі міцне здоров"я мають,
Стрункі, вродливі та успішні?
В наш бік щораз кидають звично
З вітерцем по травах боса,
Роси холодили ноги
Та не змерзла анітрохи,
Бо летіла, їй здавалось
З принцом в тридев"яте царство
На легких пушинках-крилах,Щастям й радістю світилась,
Сонцем вранішнім пестила ніжно,
Колисала нас вечором пізнім
Добра й радісна усмішка мамина.
Веселковою падала зливою,
Гріла ласкою всіх променистою.
Залишилася світлою, чистою.
На зеленій сукні диво-трав
Хтось залишив отакі маленькі,
Та ще й незабудки вишивав.
Сплів віночок із ромашок й маків
І мереживо з волошок-васильків,
Татар-зілля постелив та м"яту
І річка вийшла з берегів,
Несуть птахи на крилах весну,
Чується їх вітальний спів.
До сонця тягнеться підсніжник,
В "жилах" беріз пульсує "кров",Краса незаймана та ніжна
В серцях пробуджує любов.
Визнать життєві помилки,
На серце каменем лягають
Гріхи за прожиті роки.
На жаль не зміниш вже усе ти,
Життя рікою відпливло.
Та намагаймось жити чесно,
Дощик, мов кучер з батогом
Шмагає коней що є сили,
Щоб вони мчали всі бігом.
Та розсипали й розсипали
Прозорі крапельки навкруг,
А сонечко до них торкалось,
