Неоніла Володимирівна Гуменюк
Така багряна й різнокольорова,
Рябить в ставочку хвильками вода
Й корабликами листячко вербове.
З"явилися вже стрічки золоті
В зелених косах білої берізки
І трави всі зробилися руді,
Де босоногого дитинства спориші
І юність облетіла цвітом вишні,
Вела вузенька стежечка у ліс.
Збирати на галявині суниці,
Послухати пташиний щебіт й спів,
Помріяти, побути наодинці
Морозець теж поскрипує під чобітьми,
Та в повітрі медункою уже запахло
Й ніжним проліском - вісником першим весни.
І граки повертаються теж незабаром
Та привітно махнуть своїм чорним крилом,
Величальну співатимуть рідному краю,
Лише червоніють квіточки вгорі,
Ніби розмовляють вони із тобою
Про те, як чудово нині надворі:
Зеленіють трави, достигають вишні,
П"янить і дурманить липи диво-цвіт.
Флокси, як віночки чи букети пишні
Цього у заметіль не розбереш,
Негода ж бо так ловить в свої сіті
Кожного, хто в цей час іде.
У валянки сніг сиплеться й за комір,
Мороз щипає так, що аж пече.
У таку пору слід сидіти вдома,Липовий пити чай із калачем.
І ніде немає снігу,
Лише сіє дощ холодний
Та стоять дерева мокрі.
Як повіє вітерець -
Капає за комірець.
А зима без парасолі,
Зимні роси вранці торкнулись легко ніг,
Хоча ще дні спекотні всіх кликатимуть в воду,
Але все ближче й ближче осені прихід.
У саду "антонівки" вже боки яскраві
І медові груші падають в траву.
Літо догорає айстрами-зірками,
Зелені були вчора,
А нині ось знайдеш ти
Рожеві та червоні.
Їх сонце цілувало
І слід свій залишило,
Щоб ти і я зірвали
Журавлики теж відчували втому,
Лелеченьки долали довгий шлях,
Усі птахи верталися додому.
З країв далеких та й до своїх гнізд,
До рідної землі, що їх зростила.
Триває так уже багато літ,
Кожна його червона крапля,
Дівочу шию обів"є,
Немов би обійняв коханий.
Її серденько звеселя
Воно яскраве, гарне й чисте,
Надію в серденько вселя
Та у душі співають солов"ї,
Хоча чимало і прожито й пережито,Зозуле, не рахуй літа мої.
Роки минають, серце ж не старіє,
У ньому й досі ще живе любов,
Тепло та ніжність, віра і надія,
У молодість думки вертають знов.
По снігу глибокому йде до нас дідусь.
З нетерпінням радісно його зустріча
Весела і гамірна наша дітвора.
Звуть цього чарівника святий Миколай,
Кожному даруночки він приносить,знай.
Чемним та слухняним іграшки кладе