Неоніла Володимирівна Гуменюк
Дивиться очицями зіркатими,
Бо йому цікаво все навкруг.
Обережно боязко ступаючи,
Робить, ні за що вже не тримаючись
Свій найперший самостійний крок.
Діти згодом всі стають дорослими,
Не шеберхне ніде.Срібне місячне сяйво
Теж гойдається тихо.Тікає пітьма,
Темну постать свою по кутках десь ховає.
Під ногами сніжок на морозі скрипить
І старезні дуби всі стоять,мов сторожа,
Із м"якенької хвої у зимоньки ложе,
Літечко в зеніті -
Липня середина,
Радує нас цвітом
Мальва, мов пташина,
Виросла під тином
Висока-висока.
Історії рідного краю,
Давно садили їх колись
За царським то іще указом.
Старі, потріскалась кора,
Гілля ламалося вітрами,
Здавалось би - прийшла пора,
Все вгору й вгору і летить, летить
Понад землею й набирає сили,
Прагне, щоби її почули всі.
Легесенько торкає струни серця
Й вони вже в унісон з нею співають.
Стає так добре і привітно й легко -
Сутінків десь поділась тінь,
Трійкою коней мчала фея,
Чувся веселий передзвін.
Крихітні дзвоники конвалій
Лунали, як врочистий гімн,
Все сяяло та вигравало
Зозуля перестала теж кувать,Запахло сіном по усій окрузі,
Маківку літа зустрічаєм так.
Петро й Павло пройшлися берегами,Лише синіють їхні батоги,
Біля воріт злітають вгору мальви,
Мов різнокольоровії птахи.
Зібрали полуницю й вишні стиглі
Великий пролісків букет,
Пісень пташиних теж немало,
Високий творчим крилам злет.
Я вдячна їй за те натхнення,
Яке джерельцем струменить,
У творчих пошуках щоденно
Все на світі знає він, всюди ж побував,Лугами широкими,високими горами,
Лісами дрімучими подорожував.
Мандрував далеко так,аж за океанами,
Повернувся все ж таки до країв своїх.
Осокори слухають оповідки гарнії,
Багато цікавого дізнаються з них.
Із зірками поміж хмар
Та донизу погляда,Де у річечці вода.
Бачить личко своє срібне
І подружок - ясних зірок
Сяють золотії очі,
Про кохання все шепочуть.
Зеленої травички,
Неначе вишиванки
Кульбабок жовті личка.
Далі - барвінок в"ється -
Блакитні оченята,
Вузька знайома стежка,
Під сонечком весняним спину гріє.
Тобі я, полечко так радісно кричу:
-Ти ж моя доля і життя й надія.
Мій прадід тут трудився увесь вік,
Дідусь землицю пестив, мов дитятко,
А батько ще малим босоніж біг,
