Неоніла Володимирівна Гуменюк
Все вгору й вгору і летить, летить
Понад землею й набирає сили,
Прагне, щоби її почули всі.
Легесенько торкає струни серця
Й вони вже в унісон з нею співають.
Стає так добре і привітно й легко -
Сутінків десь поділась тінь,
Трійкою коней мчала фея,
Чувся веселий передзвін.
Крихітні дзвоники конвалій
Лунали, як врочистий гімн,
Все сяяло та вигравало
Зозуля перестала теж кувать,Запахло сіном по усій окрузі,
Маківку літа зустрічаєм так.
Петро й Павло пройшлися берегами,Лише синіють їхні батоги,
Біля воріт злітають вгору мальви,
Мов різнокольоровії птахи.
Зібрали полуницю й вишні стиглі
Великий пролісків букет,
Пісень пташиних теж немало,
Високий творчим крилам злет.
Я вдячна їй за те натхнення,
Яке джерельцем струменить,
У творчих пошуках щоденно
Все на світі знає він, всюди ж побував,Лугами широкими,високими горами,
Лісами дрімучими подорожував.
Мандрував далеко так,аж за океанами,
Повернувся все ж таки до країв своїх.
Осокори слухають оповідки гарнії,
Багато цікавого дізнаються з них.
Із зірками поміж хмар
Та донизу погляда,Де у річечці вода.
Бачить личко своє срібне
І подружок - ясних зірок
Сяють золотії очі,
Про кохання все шепочуть.
Зеленої травички,
Неначе вишиванки
Кульбабок жовті личка.
Далі - барвінок в"ється -
Блакитні оченята,
Вузька знайома стежка,
Під сонечком весняним спину гріє.
Тобі я, полечко так радісно кричу:
-Ти ж моя доля і життя й надія.
Мій прадід тут трудився увесь вік,
Дідусь землицю пестив, мов дитятко,
А батько ще малим босоніж біг,
Лиш один залишився ген-ген угорі,
Засинає вночі, заколисаний вітром
Й мокне вдень на холоднім-холоднім дощі.
Одиноко йому, він тремтить весь і мерзне,
Перемовитись ні з ким та й сум огорта.
Він терпляче чекатиме - прийде весна,
Немов курчатко заховалась у траві,Яке не слухало своєї квочки-неньки
І загубилося в зеленій мураві.
Згодом кульбаба стала біла-біла,
Пухом засипала довкола геть усе.
Найкращі сподівання та надії
З собою тепле літечко несе.
У твоїх очах, душі твоїй.
Це весна їх запалила знову
Промінцями мрій, нових надій.
Бо життя коротке й швидкоплинне,
То ж бери від нього геть усе
І не гай даремно ні хвилини,
В зеленім віночку
Та й під руку з літечком
Йдуть хитким місточком.
На березі річечки
Назбирали м"яти,
Разом з татар-зіллячком
