Неоніла Гуменюк
Її зваблива усмішка його зачарувала,
Неначе сонце сяяла в його очах вона,
Грайливо очі бігали так ніби щось казали,
У серці відзивалася німих тих слів луна.
Воно трепетно билося, з грудей аж виривалося,
Бо про палке коханнячко хотіло всім сказать.
Життя біжить, мов річка швидкоплинна
І день за днем з собою забира.
То ж необхідно намагатись встигнуть
Зробить немало.Бо прийде пора,
Коли покинем світ цей і полинем
Хто в райський сад, а кому туди зась.
Вже вкотре тебе звабила
Моя лукава усмішка,
В очах іскринки радості,
В душі - любов відлунює.
Й надалі таємницею
Для тебе залишаюся,Скільки вже літ розгадуєш,
На високій кручі, що біля ставочка
Виріс дуб могутній, йому років зо сто.
В верховітті вітер знай собі гуляє,
Співає і свище, віти нахиляє.
Та сили такої у вітру немає,
Щоби із дубочком взяти позмагатись.
На світанку дощик прошумів
І калюжі на землі залишив.
Теплих ще осінніх оцих днів
Я обманну відчуваю тишу.
Бо до вечора ще може бути все:
Вітер з морозцем, сніжок біленький,
Спи, дитиночко кохана, засинай,
Поринай в казкові дивні сни.
Мирні зорі нехай сяють з висоти,
Я люблю тебе, синочку, ти це знай.
Рада бачити я усмішку твою,
Як приємне бачиш щось у сні.
А у садочку
Квіти рядочком
Ще не готові
Стрічать Покрову.
Сонця ще хочуть
Їх пелюсточки,
Зорями всіяне небо, мов квітами,
А місяченько, як той садівник
Пестить, леліє, слова мовить ніжні
Тихо-тихенько кожній із них.
Зіроньки слухають, мов зачаровані,
Не втомлюються вічно в танці кружлять,
Чорнобривці, чорнобривці,Квітоньки матусі
Запах нашого дитинства
Нагадують дуже.
Та під вікнами жовтіють
На подвір"ї нашім,Серденько та душу гріють,
Хоч немає мами.
Куди ж це поспішаєте, літа ви молодії?
Чомусь так стрімко ви мчите, що вас не здоженеш.
Та спомини приємнії так серце моє гріють,
Хоча що було у житті, того вже не вернеш.
Залишилось лиш згадувать деньки ті золотії
Як юність усміхалася і молодість цвіла.
За руку осінь вересень привів
Золотокосу в сукні бурштиновій
І чути журавлів прощальний спів,
Ним зізнаються у своїй любові
Приморозив щічки калині червоній
Сонячний зимовий день такий чудовий.
Ягідки солодкі калинові стали
І птахи охоче ними ласували.
Лягають сніжинки тихо на стежину,
Яка веде лісом до тії калини,
