Олександр Жиго
Цукерка. Тістечко. Какао.
Злітає янгол на плече.
Душа забула про лукаве
І час невидимий тече.
В думках мелодія. Не збути.
Спектакль демонструє скло.
Кружляють дні і тонуть в вічнім вирі,
Душі немає спокою та миру:
Я сам тебе придумав, сам повірив,
І сам себе караю за довіру.
Комусь там, угорі, було угодно
Мене з болота смикнути за комір,
Я погляд запущу
У небо проти ночі,
Зізнаюся дощу
У тому що він хоче,
Нехай його струмки,
Що вікна миють сліпо,
Так хочеться торкнутись твого дива,
Хоч подихом, хоч порухом долоні,
Допоки осінь світиться щаслива,
Допоки день останній не холоне.
Чужі лишити в небутті цитати,
І, відбринівши днем переболілим,
Як мине нескінченність літ
І зоря упаде раптово,
Чи хитнеться для тебе світ,
Якщо згублю назавжди слово?
Як розтане далекий спів
У жаданих обіймах тиші,
В небі дзвенів маскарад,
Йшов зодіак по колу,
Зоряний падав град,
Кисень ковтало воло,
В захваті сум зачах,
Розум забув про герці,
Зачиняю двері ночі,
Звуків – цілий океан,
Сонця промінь б’є у очі
Наче справжній хуліган.
На щоках – потоки солі
(мабуть, снилось щось сумне),
Як тільки ніч почує волю
І зробить у майбутнє крок,
Розкриє небо парасолю
З жовтавим поглядом зірок,
Помастить сріблом плин річковий,
Гукне совою далину,
Чи сяє в небі сонця обруч,
Чи місяць в далечінь несе,
Я Вас не прошу бути поруч,
Я прошу бути, от і все.
Ковтають мрії звичні справи,
Рахунок виставляє час,
Сьогодні в душі
Блюз
І плескає дощ
В долоні,
Це примха така
У муз,
Шепоче світ чужими голосами,
Сни повтікали з денного полону,
І квітне ніч холодними вогнями
Бездушного блакитного неону.
Його вже забагато в цьому світі,
Здається що то блимають примари,
А скажіть мені, очі пусті,
Що в житті примостилися зручно,
Скільки коштують нині святі,
Ті, яких ви так любите гучно?
Вам сподобався запах смоли?
Вам смакують мелодії муки?