Роман Луценко
Я брошу все. Я верю в километры -
обветренно-сердитые, в пыли.
Как много их у матушки Деметры,
Что значилась Богинею земли.
Распутай мне мои пути, богиня!
Мне б без оглядки от себя сбежать.
Наодинці біля моря вночі.
Вода, неначе сива ненька, сиплим голосом заколисує землю.
А я споглядаю на зорі яскраві і думку гадаю про таємний ключ
всіх Всесвітів та майбуття.
Нескінченна спільність об’єднує все, –
Всі сфери, зрілі та незрілі, малі та великі, всі світила, місяці й планети,
Magnolia blossoms and so do my heart,
I found you near the dead end between the death and life.
You were so charming, fulfilling and grace,
I love you so much –
It is a romance!
The love of my life, please,
троянда
в’яне і
уста старечі не щадять
пелюстки
мовчання
таємні незримі плакальники прийдуть
Малинівко моя!
Набір її звісток
Поривчастий, швидкий і метушливий –
Лиш березень сніг прожене.
Трель янгольських щедрот
Пришёл Петренко на базар,
Купил себе он самовар
Такой красивый, чистый, нежный,
Словно бархат белоснежный.
Вдруг он начал говорить:
«Береги меня ты, Петя, пригожусь на белом свете».
Вставай, кавалерия, здесь пожар!
Коего Киев никогда не видел!
Всё в пламени смертном, пылает, горит,
Но душа моя рядом со мной, не в дали.
Будь другом, прими мой плод грешный любви, который словно адамант!
Приду и сдамся дьяволу, продам себя…
