Тривожний Бонвіван
підступна зима фіолетовим сяйвом
освітлює наші темніючі душі
у співнебутті і у співіснуванні
поєднує нас і в обіймах ледь душить
на стежках життя, на покинутих рейках
на зламаних дисках, запилених тейпах
Твоя душа - строкатий ромб
Калейдоскоп пронизуючих звуків
Там непроглядний білий смог
Там гу́чні співи диких скоп
І омелюхів
сонце падає за обрій
декаданс
у судинах грають зомбі
в преферанс
я б багато хтів сказати
не скажу
у прозорих бескидах
на гранітних насипах
хтиво себе плескаю
образом-образою
ти - предиктор тісних меж
діамантне зеркало
у скорботі важливих справ
полоні віхол
я душу замаринував
віддав на відкуп
я розчарований тюхтій
Я читаю тебя, как книгу
С полусотней рваных страниц
Вполуголос, довольно тихо
Под покровом фальшивых лиц
Твоё слово - предвестник боли
В безодню відкинувши недоідейки
Затято пірнаю в бурхливий екстаз
Стаю на прийдешнього сяючі рейки
Який вже це раз? Ну який це вже раз?
Трекляте минуле до нас не дотичне
я в таємні канали пускаю стрімглав
древні мудрості мідних скрижалів
все не раз потопало в гарячості магм
романтизація жалю
з перепалених крил перестрибнути би
Кто ты, царица пустых кинопленок?
Перекислённый нетвердый металл
Сбитый с пути одинокий ребёнок
Иль деловитая фемме фаталь?
Кто Я? Твой рыцарь? Туалетный утенок?
На изгибах бурых холмов
В лабиринтах пещерных насыпей
Обветшалый осколок снов
Расщедрился твореньем засветло
Её разум - густая тина
