Юлія Солован
Не знаю я, як липа шелестить,
Гаї не сплять в моїх долонях,
Лишe бузок шалено б'є у скронях
Молочні ночі п'янить собою.
2013
Що в 20, що в 30 варто спати самій
Прогнати з-під ліжка всіх звірів і змій,
Вже пора перестати кричати вві сні,
Вже пора залатати дірку в стіні.
Вже пора заглушити звук аритмій,
Образ ангела, чертовский взгляд -
Почему тебя не сожгли на костре?
В лунную ночь пылают волосы,
Коли ти розповідала про своїх чоловіків,
я їм заздрив.
Коли згадувала своїх жінок,
я їх хотів.
Ти читала мені свої вірші,
я посміхався.
Тримай, ось ніж. Ріж мене у груди.
Якщо хочеш, можеш і у спину.
Перед тобою я розкрила свої руки.
2016
Рибка заплила в сітку,
Звіра загнали в клітку,
Метелик на світлі згорів.
Ведмідь наступив на пастку,
Це ж йому не Аляска,
Говорили якось Журба із Любов'ю:
"Де ти була, як я обливалася кров'ю?
Де гуляла всю ніч? Випивала, п'яниця?
У відповідь мовила грізно Любов:
"Перш ніж кидатися на мене знов,
Подивися на себе! Траурна, сіра,
Мужичка
"Як часто ти почуваєшся ніжною? Ну, в повсякденному житті?" — спитав випадковий у моєму житті чоловік.
"Не надто часто... " — зі скляним поглядом відповіла я, згадуючи останню ніч не в себе дома.
"Це помітно. Не питай чому — не все можна описати словами".
"Добре... А який, по-твоєму, антонім до поняття "ніжна жінка"?"
вже третій рік іде війна
вже третій рік тебе нема
вже третій рік живу сама
із мертвими дітьми
вже третій рік лежить туман
Це і є життя,
Її тахікардія,
Серце.
Це і є життя!
я кину світ до твоїх ніг,
віддам усе, що було цінно
колись коли життя було наївним
ми жили так, ніби щастя не згасає,
немов вічність у кишенях,
ніби молодість твоя неопалима,
Ти старанно розгладжуєш мої зморшки,
Змішуєш з молоком рясні сльози,
Замальовуєш медом сивину у волоссі,
І не забудь викинути вчорашні чотири ґвоздики
Кольору церковного кагору
І спробуй хоча б розтулити мої кулаки,
