Юлія Солован
Все, що сталося літом, залишається там.
Всі, хто трапився влітку, хай зализують рани —
Готуйте віскі. Осінь готує нові капкани.
31 серпня 2019
За тобою плачуть жінки:
Мама, сестра, дружина,
Ти ж їх залишив на сина.
За тобою несуть вінки,
Діти кладуть квітки,
Ти одягнув фрак.
Коли ти розповідала про своїх чоловіків,
я їм заздрив.
Коли згадувала своїх жінок,
я їх хотів.
Ти читала мені свої вірші,
я посміхався.
Ти навіть можеш витерти об мене ноги,
Або ж зламати мої руки,
Ти можеш викинути мої квіти,
А потім налити отрути,
Ти можеш виламати усі двері,
Можеш плюнути мені в лице!
Образ ангела, чертовский взгляд -
Почему тебя не сожгли на костре?
В лунную ночь пылают волосы,
медові очі не солодкі
це безмежна пустеля
та піщані дюни
і оживають ілюзії
спекотного червня
у моїй уяві
Тіні пливуть в купе поїзда мого,
Чогось смішного, чогось живого
Чекаю від майбутнього свого,
Завтрішній день вривається в тіло,
Говорили якось Журба із Любов'ю:
"Де ти була, як я обливалася кров'ю?
Де гуляла всю ніч? Випивала, п'яниця?
У відповідь мовила грізно Любов:
"Перш ніж кидатися на мене знов,
Подивися на себе! Траурна, сіра,
Зупиняю годинник, обриваю зв’язок,
Забиваю до смерті собаку
Трощу піаніно, кличте жінок -
Тут виносять твоє мертве тіло.
Випустіть чорний літак, щоби він
Кожного разу, коли вона приходила, чоловікам зносило дах.
Її хрипкий сміх оголював їхні нерви і бажання.
Стрункі ноги роз'ятрювали і без того хитку психіку,
адже весняна пора у столиці має свої закони.
Вона нагадує Лоліту.
А дні минали — золоті спалахи щастя
Цикади кричали
Де-не-де молочні хмари затуляли сонце
Хвилі били ритмічно
Сіль роз‘їдала волосся
Сосни зеленіли
Сірі очі - то бурхливе море,
там гроза, і буря, й шторм ревучий,
там туман лягає на людську недолю,
сірі очі несуть бунт і волю.
Медові очі солодко не колять,