Павло Мовчан
1.
Я йшов навпрост, підламувались кроки,
мене змивали з хатніх шиб глибоких,
і двері відчиняли, щоб вивіявся дух,
і дмухали на слід, щоб швидше той потух.
Вигнанцеві шляхи підводяться угору,
за ним стає стовпом неперемлілий порох,
1. Біля монастирської брами
Ще день вербі коронуватись
та вщертно вітром наливатись,
і величатись житлом птичим,
і крону щебетом музичить.
А потім все, заламуйсь, гілко,—
дудить пронизливо сопілка!..
Відволого, сизо, біло
підступавсь похмурий ліс,
і стирчали в полі стріли,
ніби смерть гуляла скрізь…
Та на цій сталевій ниві
уцілілі реп’яхи
підіймалися щасливо
бадилиняччям сухим.
