Валентина Красновид
Їде Зимонька на возі, зупинилась на узвозі,
Вона зо́всім не сердита, людям хоче догодити,
Розпаковує пакунки, роздає всім подарунки!
Рукавички для Тараса, теплу шапку для Панаса,
Модній Галі теплу шубку, бабці Наді дров у грубку.
Перша зелень на городі лобода та кропива,
Вже й перушка проростає та листочки розкрива.
Витикається цибулька рівненьким рядочком,
Проклюнувся часничок зеленим росточком.
Для когось Лютий злісний та недобрий,
Комусь він неприязний та лихий.
Для мене ж, він рішучий та хоробрий,
Нестримний, безрозсудний та палкий!
Бо я в цей світ із Лютого прийшла,
Звільняється ріка широка від льодяних міцних оков,
Крижини дибляться грядою й громами гуркотять, немов.
Біжить ріка попід долину й звивається, немов змія,
Й уламки стужі зимової несе бурхлива течія.
Вже вітер дихає весною і сонце пригріва згори,
Вже й віхола не свище,
І вітерець, крильми,
Розвіяв попелище,
Тривалої зими.
Весна приспіла вчасно,
Оженився хлоп Іванко на дівці Марусі,
Задурив він їй голівку своїм мусі-пусі.
Ходить ходором від лайки вся їхня домівка,
Бо, Маруся дуже злісна та сварлива жінка!
Цілу нічку завірюха звіром завивала,
Як та відьма-навіжена шабаш влаштувала.
Вгамувалася під ранок шалена стихія,
Вийшов з хати я на ганок, що за чудасія?
Кучугури на подвір"ї й снігу по коліна,
Черный чай? Воды стаканчик?Нет! Все это лабуда!Крепкий кофе, плед, диванчик.С добрым утром, Господа!
Стало Літо у зеніті,
Зранку вікна всі відкриті.
А в обід - пекельний час,
Так глузує Літо з нас!
То у тім’ячко пече,
А то дощиком січе!
Літо-сонце! Море світла! Теплий дощик, грози й грім,
Дні казкові й дивовижні. Літо-ти прекрасне всім!
Це Природи-вічне свято. Літо-це той стан душі,
Коли настрій на підйомі й легко пишуться вірші.
Місяць Лютий. Двадцять восьме. Покидає нас Зима!
Для кого́сь вона жада́на, для кого́сь, немов тюрма.
Хто вбачає, що Зима їх заточила під арешт,
Той,три місяці нести́ме, наче в"язень тяжки́й хрест!
Ось такі є індивіди. Їм Зима - суцільне зло!
У нічну пітьму поринув стоголосий літній день,
Вже ні галасу не чути, ні мелодій, ні пісень...
Розчинилась в сонній тиші беспросвітня літня Ніч,
Лише гу́кає, тривожно, одинокий нічний сич.
М’яко стелить літня Нічка теплу бархатну постіль,
