Oleksander Dowbak
З сексу і кави
почався ранок. А з ранку почалась зима.
Пізніше розбіглись по щоденним справам.
Сам, і Сама.
Пам’ятай: має перевагу перешкода справа,
Не ведись на обман!
Все точно так, як стверджують підручники з фізики:
Власною гравітацією здатен
Кожен з нас
Хоч, на жаль, інколи з запізненням,
Викривляти
довкола себе простір і час,
У нашім Львові в околицях
двох катедр,
Ab ovo по-своєму католицьких,
Кожна як дренажний катетер
З надміру душі в порожнини тіл.
Все за затвердженими протоколами
Стара звичка до відривних календарів
Зумовлена з причини дуже простої:
Бажанням нагадувати собі, скільки б не старів:
Життя не має форми нескінченного сувою,
Що плата через одноденний тариф
знімається гарантовано, без простою;
Здається, доля декого непомітними створила.
З ним розминулись, не зауваживши. Ніякого дива:
Він приховує за спиною свої крила,
Соромлячись, що вони тендітні, вживані і некрасиві.
У зворотнім не переконати. Перемудрили.
Вранці Вона Йому говорила:
Дон Кіхоти і млини-вітряки
Вибираються до наступного герцю:
Латають лопатей щити
У формі видовжених трапецій,
І підлатують старі латки по серцю,
Які ще ти
Не знаю, як там у вас, а у Львові знову
тихо падає дощ;
На гнізда птахів, на крони дерев,
Крокує черговою зі своїх прощ,
дріботить бруком сквериків і площ,
а доля бере
Розбурхані води глибоких морів –
Очі в неї.
Навіщо побачив? Навіщо зустрів
Їх вир у своїй одіссеї?!
Я оголошував їй війну, і слав послів,
Дарунки з Ганзеї…
Обходили по стихії посіви,
Немов перетнулись Собєскі і Пац,
Пилом підіймались у вишні сфери:
Порпались в архівах,
Зазирали під кожен матрац,
Перебирали папери
Доживаємо віку,
доношуємо тіла
І відчуваємо щодня
все чіткіше
Як відшаровується від тіла душа,
Зсередини. Рухає скрині-саркофагу віко,
Повз нас проходять тіні
І янголи святі
І ми їм платим ціну
За мирний їх прохід.
Крізь душі і крізь стіни,
Крізь зовні божий світ,
Не сповнюють бажання, а залишають глибокі вирви
По собі падаючі зірки.
І ми замислюємось: хто з блаженного небуття нас вирвав
І втілив у шляхетні безхатченки-сірки?
Нам видавалось, що життя було тихим і мирним,
А виявилось, що наскрізь пронизують дірки