Oleksander Dowbak
Наші шафи набиті скелетами,
Поштові скриньки заповнені вщерть
Забутими листами. Не золотими еполетами
Прикрашені наші старі мундири. Хвостами,
Полишеними скаженими кометами,
І зір на небі всього вже тільки чверть!
Збережи себе на згадку,
Закарбуй по віки вічні;
Мандри наші - то придатки
на бажання пересічні,
манівці та пересадки…
то незбіги, то накладки
Здається, доля декого непомітними створила.
З ним розминулись, не зауваживши. Ніякого дива:
Він приховує за спиною свої крила,
Соромлячись, що вони тендітні, вживані і некрасиві.
У зворотнім не переконати. Перемудрили.
Вранці Вона Йому говорила:
І янголи на небесах не дали собі з нами ради,
А турбувати Бога за таких дрібниць було їм зась.
Все спинилось на стадії оглядин,
Мабуть,
В тривимірнім світі в триєдиного Бога є ще четверта іпостась.
І з них котрась
За цупкими завісами важких гардин
Мов за пекельним парканом чи райським тином
Мляво, понуро і, як видається згори
доволі картинно
Давно живемо у власних хатинах
як павуки в плетиві своїх павутин,
Вельми правдоподібно,
Що ми не ті, за кого себе видаєм.
Ні, ми зграбні і здібні,
І часто навзаєм,
Беремо більше ніж віддаєм,
Розуміємось краще на сріблі,
Завчасна осінь,
а за нею запізніла весна…
який ще є спосіб
завдати нам болю? У снах
ми всі драконоборці,
лицарі без страху і дóкору,
Ми були вірянами горливими,
Запеклими неофітами. Подекуди аскетами
Для свічника істини чистою оливою
Якщо йти за власними анкетами.
Та дійсне хтось зловісно замислив
Підтвердженням на вислів,
Колись Гавриїл був янгол, а тепер поштар;
Його знайшли в полі непритомним. Відігріли.
Дали роботу. Зробили посвідку, поставили штамп
І визначили обшар
Куди листи з газетами носити. І підозріле
Минуле пілота ВПС вкрив шар фарб
Все точно так, як стверджують підручники з фізики:
Власною гравітацією здатен
Кожен з нас
Хоч, на жаль, інколи з запізненням,
Викривляти
довкола себе простір і час,
Ми шила, що випали врешті з торбин,
А зовсім не плоди молодих породіль.
І, проминувши десятки вершин і долин,
В якусь з п’ятниць чи неділь
Натрапили на те, що досі перебувало в імлі.
Те, що й досі ще триває, а, може, вже й ні.
Наша милостиня все мідяками,
Як і наше милосердя – давно предмет торгу,
Принаймні з самим собою. Сіми, Яфети і Хами –
Партизани і парторги,
Мешканці одиночних барокамер -
Мати Харі та Ріхарди Зорге -