Сергій Гайдак
Холодне серце, так не любить самоти
У казці, Каю теж потрібна Герда
Можливо десь існуєш, саме ти
Така вся не приступна, милосердна
Зелено-жовте листя у парках
З корицею знайомий капучіно
А погляди замріяні в думках
Від подиху буває зводить тіло
Ще тепло в день, але холоне ніч
Не дай мені забути про кохання
Не дай мені зневіритись в тобі
Ціную я твої сліпі признання
Як посмішку і очі голубі
Не дай моєму серцю запектись від болі
Даруй мені крила, не рви мою душу
Тебе ж я безмежно і щиро люблю
За що я на світі страждати так мушу
Чому я у Бога кохання молю
Навіщо ти влізла в мою щиру душу
А ти стояла у метро
Читала книгу, так красиво
Світило сонце у вікно
І посміхалась ніби диво
Вже пролетіли ми Дніпро
І пестить ранок кінчики волосся
Годинник перейшов на літній час
Поспішні кроки, перший промінь сонця
Мені б твій поцілунок ще хоч раз
По вулиці цей шум автомобілів
Моя дівчина ніколи не заплаче
Бо є опора, поряд буду я
І не важливо в неї гуччі чи версаче
За її посмішку готовий висушить моря
Мою маленьку буду солодко кохати
Поглянь, конвалії в землі
Такі малі, а запах - диво
Ростуть і квітнуть в теплі дні
Вони, як люди - все можливо
Зірви їх трішки на росі
Приснився милий, ніжний сон
Кохана поряд, біля мене
Ми знову разом - унісон
Все досить щире, все шалене
Ми разом з нею цілу ніч
Від погляду твого по тілу бігають мурахи
І я буваю сам не свій, аж серденько тремтить
Ти біль моя, мій ангел білокрилий, мої страхи
Без тебе, як без кисню не прожить
Я цілий світ поклав би, тобі на долоні
Я бліком від очей візьму тебе за душу
Скажу, що ти моя, ти зіронька ночей
До серця притулю і холод зрушу
Торкнусь губами в губи та подихом плечей
Крізь пальці проведу волосся ніжно
Як мінус з плюсом, дві дороги
Ми протилежність наших мрій
Як тонкі ниті, монологи
Ліричний вир наших подій
Як чорна кава із вершками