Володимир Каразуб: Всі вірші автора

Всі вірші Оригінали Переклади

« ‹

…

5 6 7 8 9 10 11 12 13

…

› »

Туман

І як дивитися на краплі, що з крон звисають?

В них повно сліз з очей твоїх,

З твоїх вільготних вій стікають,

І патока написаних дощів

Заводить свій безкровний солілоквій:

«О сиро тут, і холодно, і мокро».

Володимир Каразуб

Груші у власному соку

В кімнаті на виріст де креденс музей історії,

А фланги шухляд дзеленчать нержавійкою та алюмінієм

Весь периметр обставлений меблями, як стіни Трої,

Армією, списи якої, важливіші за написане Вергілієм.

Озирнися довкола. Від вишитих рушників,

До старих фотографій, підлоги дощатої, й далі

Володимир Каразуб

Давні береги

Коли б могла промовити слова,

З яких у ніч спадають вниз окови,

То їх моря несли б твого човна

Між зорями до берега любові

Так легко як, так просто як птахів

Володимир Каразуб

Світло

Коли забракне чуття, і тому говоритимеш прозою,

Коли здаватиметься, що усі слова,

Мов на вітер

Нанизане листя розсипається по землі

Шелестить в цьому вихорі смутку і безнадії,

Я повторю: не смій! Убиратись у схоплений відчай,

Володимир Каразуб

Панна

Звивайте сни у свитки пелюсткові

Як ніч весни в безсонні має вади,

І вадить більше, як слова любові

Бажаючи поцупити в троянди

Її чесноту. Світ у тім захланний,

І кожному із двох дарує вміння:

Володимир Каразуб

Не стукай у двері, іди по вулиці

Не стукай у двері, іди по вулиці,

Не читай обличчя прохожих, не читай афіш,

За дверима, що манять тебе спідницями,

Кімната порожня і ти стоїш,

Один, як колос обростаючи тінями,

Шумом листя з пустого, що ніч, вікна,

Володимир Каразуб

Міф

Ти скинеш все крім паволоки міфу

З готичних вітражів очей, хай скільки вперто

Вітатимеш геометричність ліній

В кубічній монохромності хай-теку.

Наповниш нефи диханням прозорим

Володимир Каразуб

Сонет ІІІ

Жертовник сну в її глевких очах,

Займає дух паломника сліпого,

А в них безодня, а над нею птах,

Холодні води, що на дні морському.

Ти вільний зір приковуєш до вуст

Тримаючи усесвіт на бретельках,

by Володимир Каразуб

Волосся Вероніки

Усе переплуталось і переплелося,

Зникло

У вогні наче хмиз догорів поезії,

Що часом збирають з осіннього краєвиду,

Володимир Каразуб

Дев'ятий вал

Так прийнято, знаю, рахуючи хвилі, тримаючи міцно штурвал,

На реях вітрила зв’язавши на бурю, зустріти дев’ятий вал.

Я чув та не бачив, як небо здригалось і зорі зривав Саваот,

Як біля лінкору мого капітана, колоною впав кашалот.

В хвості плавниками здіймаючи хвилі, ударив на вистріл гармат,

Володимир Каразуб

Подих бога

тим не менше, знаю – не маю права

І не меншає світ, щоб сказати тобі – люба.

Я вірив у провидіння, у босі ноги, що носять сандалії,

А з ними і тим хто кричав: - Варрава, -

В повітря (що подих бога), з якого тебе й придумав.

by Володимир Каразуб

Дні і ночі

Все було не так як написано. Дні і ночі тягнулись не реченнями та абзацами,

Роки проминали так само, як минають сьогодні,

І та ж сама різниця була між хатинами та палацами,

Як і різниця між ситими та голодними.

Мечі рубали шоломи, сікли обладунки, арбалети стрімко прошивали стрілами

Серця, так само, як кулі прошивають груди

Володимир Каразуб