Максим Марков
Забудьте все,що знали до сьогодні,
сьогодні ми загинемо у сні.
Коли наші думки торкнулись скроні,
серце лишило спокій навесні.
Хотіли б ми щасливої дороги,
Якби ти була сигаретою,
скурив би одним затягом.
І ніби в холодному морі,
я був би твоїм варягом.
Ковтком вогняної води,
Любов можна купити,
бо вона любить гроші.
Каміння і метали,
у кольорі, хороші.
Забудь усе,
забудь мій голос тихий
колір очей,
і запах ніжних губ.
Смак поцілунку,
Не можем вечно разрываться на части,
держать эмоции все взаперти.
Ведь так не сможем подарить людям счастье,
кого давно так мечтали найти.
На тебе як дивлюся,
втрачаю знов свідомість.
Нікому не корюся,
але тобі натомість.
Від посмішки твоєї,
Она вскрылась сегодняшней ночью,
пока я так невинно спал.
Свою душу измучала волчью,
я с утра пробежал весь квартал.
Я избил полицейского в форме,
Ваше життя - суцільна лажа,
не бачу сенсу плити по шаблону.
І доки хтось стирає з пики сажу,
з келихом квасу йтиму до балкону.
Я не бажаю жити до століття,
Симпатичні, ніби відьми,
балакучі, ніби птахи,
неповторні, ніби фільми,
з ними зорі, мов комахи.
Емоційні, ніби шторми,
Там, де зорі сяють яскравіше,
і навколо чистий горизонт.
Там і серце б‘ється повільніше,
у душі відновлюєш ремонт.
Давай на відстані,
у сотні миль.
Ми обміняємось,
повітряним цілунком.
І лиш тоді,
Я всё вижу по твоим глазам,
и нету смысла больше врать.
Поздно жать ногой по тормозам,
спорткар любви разбился, не собрать.
В твоих бездонных глазках вижу страх,