Неоніла Гуменюк
Роси срібляться в траві навкруги,
Зорями сяє небо ясне,
Ти на побачення кличеш мене.
Між берегами тиха ріка,В твоїй долоні моя рука.
Дикої м"яти запах п"янить,
Доля дарує нам щасливу мить.
Мабуть запам"ятаю назавжди,
В долоні зорі падали юрбою,
Тоді щасливі були я і ти.
І забували ми про все на світі,
Лиш іскри радості палали у очах.
Вже не одне з тих пір минуло літо,
Лілея горда у короні білій.
Її садила мама так давно,
Але цвіте і досі вона влітку.
Голубить вітер ніжно пелюстки,
Розповідає казку цій красуні.
Милуюся я нею залюбки,
Після травневої зливи.
Коханням своїм полонив моє серце
І щасля з"явилися крила.
Жагучі цілунки солодкі-солодкі
Пестили так ніжно-ніжно.
В цю мить ми удвох забуваєм про роки,
У творчих пошуках - всі роки,
Стрімка бурхлива течія
Снаги й горіння.Та неспокій.
Хтось після себе залиша
Дітей, онуків, дім просторий,
Моя ж ліричная душа
У чаєчки біленькі крила,
Ромашок білі пелюстки.
У білому вся наречена.
Приходять іноді й до мене
І віршів білих теж рядки.
Ближнього завжди любити
І не зважати на безліч хвороб,
А жить, працювати й творити.
Та намагатись чогось досягти
В житті, щоб залишить нащадкам,
Кохати і впевнено йти до мети,
Та купався в променях тепла,
Капелюха зняв та привітався
Чемно та привітно з усіма.
Розбудив на грядці квіти сонні,
Бджілоньку покликав в пелюстки,
Котиком сидів на підвіконні
В народі кажуть, що на зайця скік.
І сонце яскравіше світить в небі.
Крихким на річці теж зробився лід.
Хоч до весни-красни ще далеченько
Через замети й кучугури йти,
Та заспівало весело серденько,
Сивії хмари закрили,
Лиш пробиваються зрідка
Клаптики світло-блакитні.
Зіроньки ще де-не-де
Теж із-за хмар визирають
І місяця знову чекають,
(пісня)
Вузесенька стежечка,
Мов стрічка-мережечка
Поміж трав сховалась.
А ти ж, моє серденько,
Літечком вони вже відцвіли,
Але серденько кохати не забуло
І любов"ю повниться завжди.
То дарма, що кучері сріблясті
Із русявих стали вже давно,
Та душа моя так прагне щастя,