Микола Мотрюк
Жива Астарта по землі ступа,
Падуть під ноги владарі і слуги,
Із горя залицяльники рвуть чуби,
А фанів і підписників - орда!
Та в серці - морок, вічна мерзлота,
Рве знахабнілий вітер пожовтілий лист,
Холодний дощ по вікнах виграє стакато,
Шмагає землю осені безжальний хлист
Оскаженіло, невблаганно, заповзято...
Чому не так сьогодні, як було колись..?
Чистіша від сльози її душа,
Цінніша за алмази,
Промовить тихо слово, - і скала
Розсиплеться на пазли,
І мури єрихонські упадуть,
Розколеться фундамент,
Шлях прокладає сонце навпростець,
Дерева розпуска колючий іній,
На склі картини папороті й лілій
Пером незримим написав митець.
Живемо ми, та тільки без сердець,
Підкралась ніч. Зоря вечірня догарає,
На кронах ясенових залишивши слід.
Усе навколо мертва тиша огортає,
Заковуючи серце в полум’яний лід.
Душа, мов лист пожовклий, що з дерев спадає,
Не спам’ятавсь, як літо по весні прийшло,
Спекотне літо, грозове і ароматне.
Для когось долі нить спліта веретено,
Для когось, не для мене кисню не забракне.
Який сьогодні день і місяць, рік, число..?
Спекотний день. В зенітні сонце б'є дугою,
Міраж проливсь рікою на шосе шматок,
І сниться прохолоди свіжої ковток...
Дорогою юнак гарує порошною...
Простує по узбіччю, приспішає крок
Де сіють кулі - не росте трава,
Там ранок забілив смертельні рани,
Упавши снігом на нові кургани,
Що по собí залúшили жнива.
І знов тече кривавая ріка...
Вже літо п'янке попрощалось,
Не чути пташиних розмов,
Вже листя вогнем запалало,
Шумить трав медових покров.
Хмарками покрилося небо,
У золоті задумливо стоять берези,
Проблисне полохливо сонячний ліхтар,
Схилились сизі трави, візерунки з хмар...
Скульптури чудернацькі, наче із імпрези.
Лютує ураган всередині... пожар,
Зелені сосни ніжаться в яснім промінні,
Заплаче сніг і пролісками проросте,
Черешня лісова у білому цвітінні,
Лелеки клекотіння лине голосне.
Та ми сліпі... Господнє нищимо творіння,
Розтав юнацьких мрій його солодкий мед,
Неначе перший сніг під неба перламутром,
Він, мов десантник із дірявим парашутом,
Він - воїн, що спіткнувшись впав на свій багнет.
Свого життя він власноруч створив сюжет,
