Тінь ...
Коли не радує весна ...
Тоді коли у серці туга
Що безпорадністю страшна
Коли немає поряд друга.
Коли стає чужим весь світ,
Кохання звабливо глузливим,
Моя рідна земля ! Я тебе захищав.
У боях з лютим ворогом смерть зустрічав.
Побратимів з собою вона увела.
І нарешті зненацька - за мною прийшла.
Мій народе ! Для тебе я мир наближав.
За майбутнє козацьке незламно стояв.
Ватный МірЪ раскрыл объятья:
- Эй, славяне - мы же братья !
Русскій МірЪ зовёт креститься,
Выпить и опохмелиться.
- Мы построим вам заводы,
Самолёты, пароходы.
Біжать роки, біжать нестримно,
Уносять дні і почуття.
Вже сивина, на серці зимно,
До мрій немає вороття.
Що не збулося вже забулось,
Зірки до себе не зовуть.
Стрімко падає дощ
Із роз'ятрених дум,
Серед вулиць та площ
Крають туга і сум,
Неможливо втекти
І позбутись ніяк,
Йду життям наче полем без краю,
Знаю що до кінця не дійду,
Де впаду бездиханний не знаю
Але з цього шляху не зійду.
Хай там як проте вперто прямую,
Час долаючи власним життям.
Листям пожовклим роки опадають,
Знову сніжитиме пам'ять зима,
Мрії забуті весну нагадають
Що пустоцвітом майнула й нема.
Прийде весна вже на рік постаріла,
Знову із мріями та вже без крил,
Нет мне покоя до могилы,
Мой на земле тосклив приют,
Глаза прелестницы Людмилы
Мне спать спокойно не дают.
Ужель прекрасная Людмила
В толпе увидела меня,
Запали на підвіконні свічку
Хай горить посвятою вогонь,
Хліб із жита і святу водичку
Огорни теплом твоїх долонь.
Біль відчуй і серцем і душею
Страхітливим безпорадним сном
Взойдёт Ингерманландии звезда.
Засветится над мраком непогоды.
Исчезнут тучи и враги Свободы
На землю вольную не ступят никогда.
Горит звезда всё ярче, всё ясней,
Созвездия другие затмевает,
Так хочеться кохати як уперше
Аби летіла з тями голова
Аби було затісно в грудях серцю
Аби тікали з розуму слова.
Аби душа гойдалася на хмарах,
А тіло мліло від солодких мрій,
Моє життя закреслила війна.
Як хмара чорна світло мрій закрила,
Собою мирне сонце затулила,
Мене солдатом назвала вона.
Окоп, гармата, канонада, бій.
Мені і цього разу пощастило,
