Тінь ...
Коли боролись ми за Батьківщину,
Фанфари не вшановували нас.
За вільну незалежну Україну
Життя і кров забрав тривожний час.
В борні за перемогу, за свободу,
Пліч-о-пліч зустрічали ворогів,
Ветер принес издалёка
Песни весенней намек,
Где-то светло и глубоко
Неба открылся клочок.
В этой бездонной лазури,
В сумерках близкой весны
Разорванная болью тишина
Безмолвным диким криком разродилась.
Куда ни повернись везде стена,
Которую разбить не получилось.
Стену из лжи обманутых надежд
Возводит время счастье обещая.
Стояв дивився на зірки,
Вони із місяцем вітались,
З привітним помахом руки
Й мені прихильно посміхались.
Зірки у небі мерехтять,
Про всесвіт пошепки вуркочуть,
Восседаю на нарах тюремных,
Вольный ветер мечтаю вдохнуть.
Был богемных кровей стал презренных,
Жизнь былую уже не вернуть.
Было время я думал и верил,
Что нет в мире счастливей меня.
Коли життя і б'є і душить
І тільки мороком в очах,
А серце й душу туга сушить
І пеклом віє при свічах.
Коли надія залишила
І подалась куди могла,
Небо синє і сонячне золото -
Все усюди як завжди було.
Життя навпіл війною розколоте -
Безтурботне по край відгуло.
Дні і ночі молитви з прокльонами
Безперервно до Бога летять.
Не зови, я к тебе не приду,
Ты забыла свои обещания.
Без тебя наш костёр разведу,
Пусть слетаются воспоминания.
Пусть любовь закружат над огнём,
Упадут и сгорят как и не было.
Не зрадь мене, кохана, рідна, мила.
Не зрадь коли на смерть стою в боях,
Коли без рук без ніг війна лишила,
Коли життєвий добігає шлях.
Не зрадь коли у ліжку лікарнянім
Лежу без тями зранений в крові,
Від болю серце стигне і кровить,
Тріпоче ледь в очікуванні смерті,
Зневірених Бог не благословить,
З надіями що дійсністю роздерті.
Життя не гріє, мрії не п'янять,
З минулим залишилися бажання,
Унесённые ветром слова
Повторить не получится снова.
Поседела в годах голова,
И жалеть и прощать не готова.
Унесённую ветром любовь
Не вернуть ни молитвой ни силой.
Чом не кличеш, чом не звеш
В березневий ранок,
Чом сама по воду йдеш
В сяючий світанок.
Зірка падає тобі
У відро з водою
