Тінь ...
Летит последних журавлей далёкий клин,
По небу синему безмолвно проплывает ...
Одна из самых сердце ранящих картин,
Что душу надвое печалью разрывает.
Они стараются достигнуть тёплых стран,
Чтобы оттуда по весне назад вернуться.
Лелеки летять навесні в Україну,
Дана їм з народження рідна земля.
Не зрадять, не змінять птахи Батьківщину,
З дитинства знайомі ліси і поля.
Із Чорним Лелекою сум прилітає,
Огорнутий смутком з тривогою час.
Мне осталась одна забава:
Пальцы в рот — и веселый свист.
Прокатилась дурная слава,
Что похабник я и скандалист.
Ах ! какая смешная потеря !
Много в жизни смешных потерь.
Війні не вийде ставити умови.
Війна питань про мир не задає.
Не розуміє смерть людської мови
Й часу для перемовин не дає.
Війна людей про мрії не питає
І боронити змушує життя.
Мене покинула вона
Через дрібницю несуттєву,
З якогось дивного рожна
Із себе ставить королеву.
Алльо - ку-ку, агов мадам,
Не перша ви і не остання,
Нестерпний біль наче вогонь
Пече і жалить струмом тіло,
Стрілою мчить від п`ят до скронь,
В безодню серце відлетіло.
Душа в проваллі, сліз нема,
Давно покинула надія,
Родную землю защищая от врагов,
Ваш мирный сон мы как могли оберегали.
Вы поднимались из-за праздничных столов,
В грязи Донбасса в обороне мы лежали.
Мы понимали, что не все придут домой.
Противник подлостью немеряной известен.
Сонце сяє над горбочком,
Людям усміхається.
Біля річки за садочком
Парочка кохається.
Дід згадав роки юнацькі,
Бабі квіти тицяє,
А. Пушкин
"Евгений Онегин"
Роман в стихах
(1823 - 1831)
Моя зірко небесна, до тебе душею я линув.
Серед ночі в окопах крізь хмари тебе виглядав.
Я радів тобі доки за землю мою не загинув.
Рідну землю від зайд я під світлом твоїм захищав.
Мої мрії на згадку про мене тобі залишаю.
Я життя не дожив і великого щастя не знав.
Падає-падає сніг, землю білим вкриває.
Падає-кружить дарунок зими навкруги.
Танець пухнастих сніжинок в повітрі триває
Доки падіння завершиться болем туги.
Марять сніжинки кружлянням у вільнім падінні,
Знову і знов уві сні у повітрі летять,
За землю, за волю, за щастя народу
Здавна українці життя віддають.
Козацькому роду нема переводу,
Героями Воїни мужні стають.
В двобої смертельнім із ворогом лютим
Віч-на-віч нащадки козаків зійшлись.
