Тінь ...
Падають зорі в долоні
Дітям і людям блаженним.
Марно сиджу на балконі,
Лишиться сон нездійсненним.
Мрія натхненно красиво
Тільки у снах прилітає,
Читает панихиду стук колёс,
Роняя слёзы молятся старушки.
Состав ползёт с откоса на откос,
Везёт в Сибирь дырявые теплушки.
Уносит в даль народ с родной земли,
Где предков прах и свежие могилы,
Звонят колокола, переливаются,
Даруя миру божью благодать,
В сердца и души грешников врываются,
Стараясь их к смирению призвать.
Но дьяволу подвластны соблазнённые,
Продажным душам вера не нужна,
Та що ж це за життя таке знедолене,
Гірке, тяжке, сумне ще й пересолене.
Так мало в ньому світла без затьмарення,
Так мало щастя лиш незбутні марення.
Та що ж це за кохання без взаємності,
Уві сні ти до мене приходиш
Наче в мої дитячі літа,
Знову зірку на небі знаходиш
Що мені на долоню зліта.
Зірка тая в житті мені сяє,
Я на неї дивлюсь кожен раз,
Мені не повернутися живим,
Останній мій прихисток "сіра зона",
Лишаюсь Батьківщини вартовим,
Я України вірна охорона.
Останні краплі крові і життя,
Останні подих, думка, побажання.
Степи донецкой грязь знакома мне.
Я в ней лежу в окопах под обстрелом.
На этой Богом проклятой войне,
Где души в чёрном ищут души в белом.
Предательством нельзя на свете жить
И в подлости своей душа чернеет.
Багато на Землі доріг,
З них однією я крокую.
Чогось досяг, чогось не зміг,
Як Вічний Жид життям мандрую.
Свою мету Агасфер мав,
Кінця дороги я не знаю.
Як важко очі відкривати
Які засліплює облуда.
Як тяжко руки віднімати
Які потискує Іуда.
Як майже зовсім неможливо
Піднявшись в зріст усе долати,
Звезда моя мне светит день и ночь.
Но только днём мне свет её не видно.
Пытаюсь боль утраты превозмочь.
За пытку эту стыдно и обидно.
Не в силах эту ношу я нести.
Отдать кому-нибудь её не в силах.
За Україною ми тужимо весь час,
Вона як мати наших предків колисала.
Мрією-маревом була вона для нас
І наче Фенікс знову з попелу постала.
Наш родовід - казкових згадок давнину
Нам генетична пам'ять наша зберігала.
Поміж зорі душа нещаслива
У блуканнях шукає себе,
Її доля підступна зрадлива
Без устанку скубе і довбе.
Ані миті на спокій у тиші,
І постійна тривога гризе,
