Ada Yelagina
радіє літо
в радості тілесне
із обертів гвинта і сплеску весел
міцним канатом туго підперезане
на цьому як цілунок чистім плесі
на снігу ми зробили янголів
в мого крила - опущені вниз
а в твого - підлітали угору
ти лежав
і казав - дивись
я люблю себе у дзеркалі,
коли обличчя моє - за маскою,
що нагадує фантастичного звіра,
коли бачиш із тіла тільки зап'ястя
між рукавичкою і шкіряним рукавом.
а я сьогодні такий безкровний
бо все - весна
і я іду і здається тану
стаю водою
я прозорий і я тонкий
немов зі скла
подивися на мене - мене тут нема
лише тінь моїх тіней сидить в узголів'ї
ти не спиш - я не сплю
молодий сатана
у кімнати несе найпекучіше зілля
•
сіра пташко ти живеш у мене за рогівкою лівого ока
б'єшся там у стелю набілену
у вікна сухі і глибокі
скляні коридори виходять з кімнат
і стають твоєю дорогою
дощ вже давно перестав омивати
я опускаю руку у потік
і сам проходжу легко між потоками
я проникаю у найтонші дотики
я тінь твоя
коли я думаю, кому віддавати
побачене,
то, ніби відкриваю йогурт, -
а знаходжу під кришкою небо -
із полярним огнем,
і льодом,
я лежу на воді
як неживий
мої лоб й рукава у вечірньому золоті
і скрапує з рота
підборіддям біжить
найпекучіша лава
я – птахолов
я вирушаю на лови
сліпа і тривожна моя боротьба як не крути
може назвуть беззмістовним мене
або безголовим
цей птах мовчить, цей птах не зна ні слова,
ні складу, ані звуку,
ані відстані.
покритий льодом він лежить розхристаний
зі снігом в узголів'ї і піском.
твої рухи фемінні, твоя шкіра тонка і прозора,
темна лінія губ, наче дикої ягоди сік,
ти ідеш – і здаля уже видно, як плавляться смоли,
як хитається стан у ламкої людини-змії