Ada Yelagina
наші зйомні квартири в найтемніших районах
а ми горді з тобою
із осанкою ходимо
по розбитих пляшках
як по льоду на фйордах
ці грона занадто важкими стають після денного світла.
пливе розпашіла смола, клубиться густа позолота
і сняться великому дереву розщеплені навпіл висотки,
гучні літні дзвони і соки журливі, як ноти.
і все це живе і ридає зі стебел і листя органів,
а я сьогодні такий безкровний
бо все - весна
і я іду і здається тану
стаю водою
я прозорий і я тонкий
немов зі скла
я – птахолов
я вирушаю на лови
сліпа і тривожна моя боротьба як не крути
може назвуть беззмістовним мене
або безголовим
цей лист ненаписаний круглий як колесо
я його проживаю і ним упиваюсь
кожен рядок як надбрівна дуга
що обходить лице твоє
закадровим голосом
твої рухи фемінні, твоя шкіра тонка і прозора,
темна лінія губ, наче дикої ягоди сік,
ти ідеш – і здаля уже видно, як плавляться смоли,
як хитається стан у ламкої людини-змії
лягли птахи на березі рудому
іржаві ребра випростали в небо
русалки в золоті убрані стебла
пожовкле листя вимітають з дому
подивися на мене - мене тут нема
лише тінь моїх тіней сидить в узголів'ї
ти не спиш - я не сплю
молодий сатана
у кімнати несе найпекучіше зілля
•
я опускаю руку у потік
і сам проходжу легко між потоками
я проникаю у найтонші дотики
я тінь твоя
тримай під рукою своїх електричних дияволів
медуз і гієн тренуй не заходячи в тіло
щоночі обходь окраїни губ опалених
пожовклі печаті знімай з голови
і царствуй і будь над сходом і спокоєм заводі
сіра пташко ти живеш у мене за рогівкою лівого ока
б'єшся там у стелю набілену
у вікна сухі і глибокі
скляні коридори виходять з кімнат
і стають твоєю дорогою
дощ вже давно перестав омивати
зима скінчилася
я обрізаю волосся по вилиці
луска облазить із ліктів й колін
у бліндажах повно цвіту і запаху вишень -
там тепер тісно
