Анатолій Черняхівський
Сріблястий місяць в небі плив
І малював деревам тіні.
Народжувались дні осінні
На перехрестях літніх злив.
Безвимірний світ незатишшя,
Огорнутий мороком тайн, –
За вікнами майже тиждень
День якось знітився, потух
Під зливами осінніми.
Спадає ніч на мокрий брук
І обростає тінями.
Твій дім, задивлений у сквер,
Балкон з каріатидами,
Відчуй себе чарівником
Осінньої казковості
І напиши одним рядком
Сюжет такої повісті.
На мить біг часу зупини
По стежині дівча
По стежині дівча ішло...
В. Діденко
Звабливо пахла рута - м`ята,
Манили далі дніпровІ -
Вночі так легко заблукати
У свіжоскошеній траві.
Сховався місяць - вічний сторож.
Затихла ніч... Спинився час...
Теплим сонцем напоєні вщерть,
Пахнуть яблука срібними росами,
Пахнуть медом і щедрим дощем,
Пахнуть зорями...
Пахнуть осінню...
Подалі від суєт і від тривог
За невеличким cтоликом в кав'ярні
Вони сиділи, усамітнившись удвох,
Такі щасливі і такі прегарні.
Теплом сердець запалена свіча.
Її долоні у його долонях...
В лілово – малинОвих барвах світла
За обрієм тихесенько згасав
Спекотний день розплавленого літа…
О, надвечір'я чарівна краса!
Краса природи і краса людини,
І їм співзвучне щастя – відчуття
Ми цілувалися у житі,
А десь у серпня на межі
Веселе і кумедне літо
Купалось в сонячній діжі.
Такого літа не було, як цьогорІч,
І зорі так не сяяли ніколи...
Яка зворушливо - п"янка серпнева ніч!
А як чудово пахне матіола!
Кохання наше - мрійний острівок
У морі щастя літнього розмаю...
Розтанув в темряві вокзал
І силует твій на пероні.
Твоя непрохана сльоза
Скотилась у моє безсоння.