Анатолій Черняхівський
Туман, землі торкнувшись м'яко,
Розтанув десь у сизій млі.
І знов якісь сакральні знаки
Малюють в небі журавлі.
І знов нанизують невпинно
Зелені голочки ялин
День зітхнув вітерцем і приречено
Відійшов у минулий час,
Залишивши про себе для вечора
Безнадійно- сумний парафраз,
В лілово – малинОвих барвах світла
За обрієм тихесенько згасав
Спекотний день розплавленого літа…
О, надвечір'я чарівна краса!
Краса природи і краса людини,
І їм співзвучне щастя – відчуття
Такого літа не було, як цьогорІч,
І зорі так не сяяли ніколи...
Яка зворушливо - п"янка серпнева ніч!
А як чудово пахне матіола!
Безвимірний світ незатишшя,
Огорнутий мороком тайн, –
За вікнами майже тиждень
Подалі від суєт і від тривог
За невеличким cтоликом в кав'ярні
Вони сиділи, усамітнившись удвох,
Такі щасливі і такі прегарні.
Теплом сердець запалена свіча.
Її долоні у його долонях...
По стежині дівча
По стежині дівча ішло...
В. Діденко
Звабливо пахла рута - м`ята,
Манили далі дніпровІ -
Вночі так легко заблукати
У свіжоскошеній траві.
Сховався місяць - вічний сторож.
Затихла ніч... Спинився час...
Теплим сонцем напоєні вщерть,
Пахнуть яблука срібними росами,
Пахнуть медом і щедрим дощем,
Пахнуть зорями...
Пахнуть осінню...
Кохання наше - мрійний острівок
У морі щастя літнього розмаю...
Де сонечко іще яріло,
І де уже в серпанках вись,
Там літо з осінню зустрілось,
Там серпень з вереснем зійшлись...
День якось знітився, потух
Під зливами осінніми.
Спадає ніч на мокрий брук
І обростає тінями.
Твій дім, задивлений у сквер,
Балкон з каріатидами,
