Анатолій Черняхівський
Ми цілувалися у житі,
А десь у серпня на межі
Веселе і кумедне літо
Купалось в сонячній діжі.
Відчуй себе чарівником
Осінньої казковості
І напиши одним рядком
Сюжет такої повісті.
На мить біг часу зупини
День зітхнув вітерцем і приречено
Відійшов у минулий час,
Залишивши про себе для вечора
Безнадійно- сумний парафраз,
Ходить серпень ногами босими
По укритій росою стерні,
Світанково видзвонює косами
Обжинкові співає пісні
Подалі від суєт і від тривог
За невеличким cтоликом в кав'ярні
Вони сиділи, усамітнившись удвох,
Такі щасливі і такі прегарні.
Теплом сердець запалена свіча.
Її долоні у його долонях...
Природа вся у падолисті...
Повторно-неповторна мить...
Над занімілим древнім містом
Осіннє вогнище горить.
Палахкотять красою клени
Сріблястий місяць в небі плив
І малював деревам тіні.
Народжувались дні осінні
На перехрестях літніх злив.
Теплим сонцем напоєні вщерть,
Пахнуть яблука срібними росами,
Пахнуть медом і щедрим дощем,
Пахнуть зорями...
Пахнуть осінню...
