Христина Головко
мої кити мене не слухають,
і Всесвіт мій – знов на друзки,
твої світи мене підслухують
говорить ехо навпаки.
мої кити мене не знають,
холодний океан думок
в мою безодню заливають,
свинцем гартують там зірок.
Я шлю на факс всі коди мого серця
І ще записую тобі на диск CD,
А ти шліфуєш помилки мов скельця
Замінюєш слова на звичні дні.
Виписую тобі щасливі миті,
Усі в рядок , щоб ти запам’ятав
Тобі ж всі букви видаються злиті,
Обманюєш, що звісно прочитав..
Намалюю тебе ліхтарями,
Промінь сонця вкладу в твої очі,
Твої губи запалю вогнями
В твої локони вплету наші ночі.
Намалюю себе біля тебе ,
Хоч підстав на це і немає,
А мій погляд наповнений сині
Потоне в твоїм сонячнім раї.
Зашили небо зграями ворони
Душа збирає міражі
Мої слова – душевні клони
Усюди тикають ножі
Згорнули совість в попільничку
Душа закуталась в плащі
Моя любов не те , щоб звичка
Вона мов осінню дощі.
Дороги пахнуть розбитими серцями
Домівки пахнуть скованим життям
А час щоденно шпигує містами
Скільки залишилось нам?
затулити снігом усі чорні діри,
забілити снігом усе чорне зло,
наче скоч прилипають до шкіри
ті хвилини ,де нам всеодно
затопити підлість , і її прогниле дно
посмішки летять у мить зневіри
Напившись, кавової осені
на краю моєї простині
підкупили долю монетами
і й від міряємо час кілометрами
десь сичить совість митями
ми давно загублені ,змилені
і крадеться розлука з сітями
Я закриватиму повіки
для тебе лиш
Тремтять слова немов осики
Облиш…
Я говоритиму до тіней
На Ви
Літати, мене стискають стіни
Я не боюся висоти..
Ти синьо-темне пальто одягнувши,
Примусиш мене почуватися тісно,
Пройдеш строго,мене оминувши,
Залишиш тобою зурочене місто…
у осінь заплутано-туманну ітимеш,
погляд твій розганятиме мряку,
у грозах ,признання словами нестимеш ,
чорне й біле погані мірила,
світло й темінь дві крайнощі дна,
кожен день розправляє вітрила
просто виглянь із свого вікна!
і кожного дня умирає чиясь дитина,
і кожного дня плаче якась сім’я,
і кожного дня моя рідна країна
пише кров’ю своє ім’я!
Навшпиньки підкрадається зима
І стукає в мої ворота
Мої думки а їх – катма
Сідають ввічливо – навпроти
Ми п’ємо час із ситця тканий
І перечитуєм листи –
Моя душа порти гаваней
