Керрі Ріго: Всі вірші автора

Всі вірші Оригінали Переклади

1 2 › »

проколює

проколює ззовні мене світло

не яскраве, таке - легко мерехтливе

воно завжди здається таким невинним

і проникає прямо в серце отак підло

облаштовує собі там домівку, краде в тебе свободу

ставить на тобі тяжкий замок з довжелезною лінієй коду

Керрі Ріго

ти сама собі вигадала закони

й сама вигадала словесні ґрати

сама садиш нас у притони

як для зеків, невинних й без правди

ти не знаєш вже що нам сказати

Керрі Ріго

цегла

я - цегла у стінах між нами

й не знаю чи впаду до землі

матеріал між людьскими тілами

і лиш глина на їхньому тлі

я - стіна, а всі люди лиш цегла

Керрі Ріго

ти постав переді мною

зроблений із каміння, покритий шаром золота

я не каменяр, я не маю спасіння

у цій битві слабких сердець і розуму

люди живуть коротко, іноді лишаються лиш відбитком душі на пересічних стінах

я не знаю, що ти такого зробив в минулому, але в цьому житті трясуться у мене коліна

Керрі Ріго

страх мабуть видумали сміливі

вони ловили голими руками могутні хвилі

вони говорили мовою яку ще ніхто не знав

вони забирали собі те, що світ цей у них украв

страх не любить сміливих, він їх не може спіймати

Керрі Ріго

як востаннє

спи сьогодні так як востаннє

ти не побачиш ні світла ні темряви

заплющеними очима подай знак прощання

сон не заберуть в тебе навіть демони

ніч обхопила тебе з усіх вулиць

вона переслідує тебе не даремно

Керрі Ріго

мої серця

ви мої серця

ви мої нескінчені судини

тягнетесь аж до забуття

аж до початку самої людини

ви мої нерви сталеві

ви мої легені з повітрям

Керрі Ріго

небо

небо схилялося до мене аби поцілувати

обійняти захмареними долонями потримати чоло

остудити моє серце, "все пройде" сказати

затулити своїми вустами мої, почати свій монолог

дати помовчати, хоч іноді, хоч раз у сотні

Керрі Ріго

сліпа

сліпа супроти тобі

сліпа блаженна мить

ілюзія покою

арахни підла нить

хворобою німою

невидимою смерть

Керрі Ріго

крила

хто дав мені крила?

певно, той хто колись їх і забере

можливо, ті крила я сама взростила

точила чуттєве пір'я, точила себе

об безкрайні хмари об минуче тихо

об усе болюче, об усе сумне

Керрі Ріго

ні слова

ні слова. жодної розмови людської навколо

промовляють дерева. між собою сваряться гілки клена

впала додолу я і слухаю сповіді вітру сумного.

він знав моїх предків, він знає й потомків

він повстав знову з мертвих, з шляхів темних і довгих

говоритиме сонце із розпеченим берегом

Керрі Ріго

соняшниками

прикрий мене соняшниками

вранці мокрими очима вмиті

я сховаюсь, зілл'юся з землею

не буду брикатись потрапивши в сіті

проросту, як насіння до неба

Керрі Ріго