Діана Лянг
я ходив в церкву виключно тільки заради вина
докопувався до істини, розкопуючи свої ж могили
а потім кінцями пальців торкався дна
душі, яку вони надто безжально вбили.
я пив смолу, очищуючи організм
а ми ще колись будемо їхати в поїздах
й дивитися у вікно на поля, встелені жовтою гречкою
і кожна минула і наступна поїздка буде доречною
і кожен світанок зустрінутий в рідних чужих містах
і вуличні ліхтарі зігріватимуть втомлені очі
надворі, напевно, травнем пахнутиме весна
одного разу, зимою, дивлячись у вікно
в якому відбилося світло холодних гірлянд,
ти скажеш собі: не йди на дно, будь ласка, тільки не йди на дно.
не прирівнюй себе до замерзлих сухих троянд.
не кажи, що не зможеш здійснити забутих мрій.
чомусь всі історії ми пишемо різними шрифтами
і попри складність заплутаних життєвих теорій
всі ми ховаємось від проблем за пухнастими котами
і заливаємо кип'ятком гіркуватий цикорій
та попри важкість буденних проблем, які майже рвуть твою душу надвоє
вона може створювати та руйнувати світи
писати легенди та вбивати у них богів
жити без світла, темряви та мети
в оточенні некоронованих королів
вона вміє брати емоції під контроль
ніхто не знає, скільки нам бути ще на землі
нікому не цікаво, мертві всередині ми чи живі
сонячні, хмарні, помірні чи дощові
всі хочуть бути рівноправними на соціальному кораблі