Оксана Боровець: Всі вірші автора

Всі вірші Оригінали Переклади

Місто між нами – тисячі рук і рік

Місто між нами – тисячі рук і рік.

З ранку до ночі, поміж метро і METRO, –

Скорені вівці, навчені вівчарі.

Люди з очима вовка біжать із NETрів.

Місто між нами – лігво чужих тварин,

Чути спиною подих різкий і спертий.

Віти метро б’ються за склом вітрин,

Оксана Боровець

Я вам скажу: все доволі безболісно

Я вам скажу: все доволі безболісно.

Треба лишень у той бік не дивитися,

Де в переході вже:

– Проліски!

…так пропонують усміхнені витязі.

Ще не зійшло пріле небо по клаптику.

Оксана Боровець

Напишеш – і зітреш І знову не напишеш

Клавіші Backspace присвячується

Напишеш – і зітреш. І знову не напишеш.

У місці чарівнім – могильники зі слів.

Там жоден звичний звук не порушає тиші.

До рук іде любе: візьми і ощаслив.

Там кожне по собі – маленьке сіре зомбі,

Оксана Боровець

Жінка печальна ходить за мною часто

Жінка печальна ходить за мною часто.

Коли я оплачую світло чи воду в крані,

Вона наближається майже впритул до каси,

Каже приречено черзі: «Чи є тут крайній?»

Жінки цієї чорні вологі очі,

Русе волосся, витончені зап’ястя.

Зайде в «Ашан» сьогодні і скаже: «Хочу

Оксана Боровець

Якби ти знав усі мої дороги

«…у нього в лівій руці мало ніжності»

із розмови про музикантів

Якби ти знав усі мої дороги,

І перейшов усі мої стежки.

То став би між іконою і Богом

Оксана Боровець

Серце моє – плетена тепла річ

Серце моє – плетена тепла річ.

Вовна овеча, оригінальний крій.

Прихисток твій у найлютішу ніч,

Хочеш – закутай шию чи руки грій.

Серце моє – з пряжі твоїх снів.

І без примірки знала, що розмір L

Буде тримати сотні тремких слів,

Оксана Боровець

Все прозоро Вона говорить, я – на межі

Все прозоро. Вона говорить, я – на межі.

Я кажу: це провал, у цьому немає сенсу.

Паперова богине, зжалься… Віщунко стресу,

Дівчина з каси повернення платежів.

Подивися, державна жрице, що я приніс,

І коштовні каміння, і золото, і цукерки.

Це усе навзамін одного – відпустки клерка,

Оксана Боровець

Коли сніги сягнуть мого плеча

Коли сніги сягнуть мого плеча,

Охопить тиха віхола повіки –

За крок у морок круки закричать,

Сполохані ходою чоловіка.

У постаті пізнаєш не себе,

Роз’ятреного ватрами й вітрами, –

Одну погрозу, зронену з небес,

Оксана Боровець

Це вітер, що віти згинає удвічі

Це вітер, що віти згинає удвічі,

Утричі, не чуючи сили своєї.

Це мара нічна заглядає у вічі

І ті переляки, що ходять за нею.

Це чорні калюжі, дощі у жалобі,

Світлини осінні, сезонні облави.

Найперші слова у тваринній подобі.

Оксана Боровець