Софія Пасічник
Я любила Тебе, любила.
Любила Тебе я без меж.
Твоїх губ упиватися соком..
Сподіваюся, Ти мене теж.
Я любила Тебе обіймати,
Я пропливаю мимо Твого серця,
Ти оминаєш мої береги,
Між нами тишею озветься
Все те, що звалось колись "ми"..
Ти – гордий лев, я – спритна кішка,
Так дивно швидко змінюється час:
Ще вчора літо гронами плодило,
І квітом травень малював пейзаж,
А зараз землю снігом рясно вкрило!.
Стою на роздоріжжі, не вгаваю:
Україно, рідненька, мила,
Чим Ти долю таку заслужила?..
Ми — ровесниці, ми — молоді,
Та чомусь Ти у горі й біді..((
Я із вірою в серці, молЮся,
Трохи плачу, але не боюся..
Ти маг, мольфар, чи Каліостро?
Твій погляд кличе на дуель.
Між нами крок, я чую гостро:
Ця зустріч – справжній колізей.
В уяві розгорнувся бій,
Краса чудна, зажурена, глибока,
О, скільки б ти до ніг їй не вклонивсь,
Вона на тебе дивиться звисОка,
Вона сповита жалем за «колись»…
Краса смутна, затаєна, жорстока,
"Everything is dust in the wind" (c),
« ..марнота марнот — геть усе
марнота» (Екл. 1:2)
Життя не сите на пригоди,
Весна у спомині заклякла,
Навіяв чари Посейдон..
Моя любов в Тобі просякла..
Тебе я повстрічала,
Милесеньку й неждану,
Коли в кафе чекала
Я Макса і Діану..)))
Ти весело підбігла,
О люба рідненька Софійко,
Я знаю, читаєш цей лист..
Та треба триматися стійко,
Й до цього у тебе є хист..
Життєві незгоди не вічні,
Неустанно хочеш побачити,
Невблаганно мимо пройдеш,
Ти мене не можеш пробачити,
Ну а я... та і я тебе теж.
Як минуле нам зараз вимкнути?
Ми поїдемо вдвох у Палмас,
Де кохання й твоє cafuné***,
Ти відточиш мене, як алмаз,
Я розтану від твоїх "о, ще.."
Ми поїдем з тобою в Париж,