Виктор Харламов
Горох пропал, картофель ранний съеден,
Капуста с огурцами, лук, чеснок…
Без Таврии и Крыма, Днепр не беден,
В избытке солнца люд не одинок.
Июнь дары приемлет от июля,
Не любишь никого, не отрицай,
Мой друг, ты многими любим, известно...
Любить других, - не твой удел и рай,
Любви взаимной ждать всем, неуместно.
Зачем тогда всё в молодости лет
День победы – тот совковый, он, далек;
Рашки счастье превратили в уголек.
И подумать, ну, никак мы не могли,
Чтобы путины нас заживо жгли, жгли...
Припев:
Нет в Отечестве Пророка..?
Есть, да, Путин сей пророк:
Убивает он до срока
Кто, смог пронести в Мавзолей труп Его,
Не тронув пылинок на горстке гостей…
Хрущёва, без опыта, — проба? С чего?
Давили народ? — Высший Суд без затей!
Остались тела, кровь, и тыщи калош…
Всё в Киеве у Врубеля срослось:
Последний лик Христа и первый «Демон»,
С кинжалом девы миг… — вселенной ось.,
Все купола венчал с церковных тем он.
В Апостолы грядёт… — находит место
Вже чверть століття майєм жити, Боже,
За Конституції статтями… — Збіг?
— Бо саме шостий президент, негоже,
Ганебно так знущатись з Права зміг.
Янукозеків рикошет, бандитів…
После школы и семестра.., вдруг,
Лето на продлёнку ходит в осень...
День короче и совсем не в восемь,
Солнце замыкает жаркий круг...
Птиц галдёж, сменили - школа, ВУЗ,
О, Муза, я один з дітей твоїх.
В натхненні, прикладах емоцій дивних,
В дороговказі теми примх, так, в них,
Папір, лиш тільки засіб мрій чарівних.
У мене, у віршованих рядках,
«Видно, так заведено навіки,
Тридцять років… — краще, не спіши.,
Все сильніше спалені каліки,
Ми, життя шануєм… — у душі.
Мила, краща., вже мені під тридцять,
Я помаду зітру зі щоки ніби зайву,
Неподатливий комір сорочки зімну...
Не вщухає душа.., серцем бажана сяйву...
Час ставати домашнім... Зникаю зі сну.
Повертатися знову до дому важливо,
Без права на свободу і любов,
Жорстокість лише у житті чекаю.
Віршоване життя цвіте ізнов,
Блиск в почуттях мінливих, сивий раю.
Твоїх турбот та пам'яті є хор -
