![Повнота]()
У поторках хвиль, у цорканні круглої ріні
вчувалась надмірна ласкавість творця.
В легені вхлинало повітря вечірнє,
щоб вибухнуть вигуком з горла співця:
— Хвала за любов! За прихилля травневе!
За зриму теперішність долі і море життя! —
Яка несумірність прожитого — дневі:
упала вода, але піднялись почуття…
