Павло Мовчан: Всі вірші поета

Всі вірші Оригінали Переклади

« ‹

…

4 5 6 7 8 9 10 11 12

…

› »

Рішучість

Довгі крила — з очерету —

розгортаються до лету:

птах, що імені не має,

із покою вилітає.

Я візьму до рук стрілу,

колись роблену з лозини,

покладу її на лук —

доганяй швидку пташину.

by Павло Мовчан

“Посланче осені, день многодарний”

Посланче осені, день многодарний,

з просині дивишся поглядом карим:

в річці глибокій світиться свічка,

в нурти відкривши браму відвічну.

Там у глибинах нижу кілечка —

голка вогненна у безконеччя;

Там ледве й видко золота злитки…

Стиснувши міцно голосу нитку,

by Павло Мовчан

Травень

Хай місяць цей буде в переліку першим

для справ започатих, сподіваних звершень,

для того, що буде за нашим велінням

на землях відвічних при вічних стремліннях.

Хай все, як і перше, з весни розпочнеться,

і словом весняним любов наречеться,

поділиться світ на чотири керунки,

щоб нам повертати далекі відлунки,

by Павло Мовчан

“Кожного дня шукаю-відшукую”

Кожного дня шукаю-відшукую

форму для дерева, форму для квітки:

крона роздмухана вітром,

бджілка запліднює квітку.

Те і не те джерело,

що виходить з-під кореня.

Слово твердіша з прожитою дниною.

Обриси каменю сутінь розмила,

by Павло Мовчан

Спогад

Навіщо ти у пам’яті долоней,

навіщо ти на язиці солона?

Для чого ув очах ця порожнеча,

розріджене повітря кожен вечір?

Невірогідна, дзеркалом забута,

глибоким слухом кухля непочута,

присутня в жилах, стягнутих вузлом,

збережена невичахлим теплом,

by Павло Мовчан

“Від доторку руки вода стає шовкова”

Від доторку руки вода стає шовкова,

і ти, мов пух, летиш із губ, моя любове!

А навперейми я, мов світ, з усіх сторін.

Суничини грудей, і яблука колін,

і губ гарячих млость,

слова, що ділять нас, —

злилось усе, зросталось,

щоб бути повсякчас.

by Павло Мовчан

Пам’яті Василя Шукшина

З землі повстале в землю повертає,

та дух кріпить надія вікова:

безсмертні всі, і згину нам немає,

немає, друже, бо живі слова.

Нам легко так у будь-яку хвилину

тебе відчуть і небом, і зелом,

і кожна нами пережита днина

by Павло Мовчан

Вода (“При березі тихім вода пробігала”)

При березі тихім вода пробігала,

у діток про літо купальне питала,

а дітки, зрожевивши ніжками хвилю,

до себе, мов кицьку, її приручили.

І бігла вода слідом за дітвою,

фарбуючи барвою все молодою.

В очах у дітей джерелів холодок,

у землю блакитний просотувавсь крок,

by Павло Мовчан

“Оце нам на розкіш і луг, при лузі вільшина”

Оце нам на розкіш і луг, при лузі вільшина,

і голка води, і тепла горошина.

Оце нам на наше обшир’я зрожевлені яблука сміху,

і слово, дароване всім на утіху.

Джмелі нам куйовдять волосся,

ядуху роздмухують, небо дірявлять, як пемзу,

бо солоддю зірок воно узялося —

крило мерехтить гостролезо.

by Павло Мовчан

“Ти — світла далечінь, простелена рівнинно”

Ти — світла далечінь, простелена рівнинно,

прозора та дзвінка, немов погожа днина,

в тобі блакить лунка і крила журавлині,

співучі павутини пряде твоя рука.

Люблю тебе, о земле! Твоє пречисте лоно

остуджує мої натруджені долоні,

наснажує мене, як трави на осонні;

by Павло Мовчан

“Глибова течія котить холод донизу, донизу”

Глибова течія котить холод донизу, донизу,

теплі води стоять десь далеко, далеко, далеко,

і жовтець посвятився у жмут пересохлого хмизу,

наче висохла пам’ять — про спеку, про спеку…

В сто обіймиць вітри — перелетом усе, перелетом —

поторкають листки і ворушать сивини, сивини,

бо ж до плину ріки ти зів’ялим волоссям причетен,

глибова течія холодніша щоднини, щоднини…

by Павло Мовчан

“В тобі освячений, сполучений любов’ю”

В тобі освячений, сполучений любов’ю,

та ще продовжений іменням, тихослов’ям…

Щока в щоку — глибокі дзеркала,

поміж якими сонечко пала…

Не розімкнути волокнистий час,

який помноживсь на любов до нас.

І простору пругкому під руками

ставати необхідно тільки нами.

by Павло Мовчан