Руданський Степан
«Хто йде їсти?» — пан питає.
«Я йду!» — циган каже.
«Хто йде жати?» — пан питає.
«То громада скаже!»
Сидить циган на городі
Темненької ночки,
До блискавки вибирає
Чужі огірочки.
Та все собі промовляє:
«Блисни, боже, блисни!»
А господар його ззаду
Вивів циган на ярмарок
Коня продавати…
Посходились ярмаркові,
Стали оглядати…
Оглядають — кінь, як сокіл,
І ганчі не має!
А сам циган кругом ходить
Вийшов циган на толоку,
Косить, бідний, косить —
А господар обідати
Цигана не просить,
А дав чарки понюхати,
Хліба закусити
Та й знов таки заставляє
Нічка тиха, зорі світять,
А мороз крепить;
Циган сина до місяця
Лицем становить.
«Отак, сину мій Романе!
Отак, дурню, стій
Та з пазухи вийми руки,
«Ото, тату, маєм воду,—
Каже циганчук,—
А якби нам іще сиру
Та муки до рук —
Наварили б вареників,
Сіли край стола…»
Тут старому вже по горлі
Слинка потекла…
З копійкою циганчук
По ярмарку ходить
І купив би, може, що,
Та все не знаходить.
Усе таке дороге,
А в нього копійка,
По копійці тільки хрін
Ходить піп коло крамниці
Та й чогось питає.
Аж до нього такий хитрий
Жидок підбігає:
«Добродзею, добродзею!» —
Просить почекати
Та й новому ножикові
Вивіз Лейба горщик масла
В місто продавати
Та й пішов собі на ринок
Купця відпитати.
А чоловік коло воза
Чекає, чекає.
Далі випив півкватирки,
Іде Мошко через ліс,
Аж вовк вибігає;
Мошко скочив на пеньок,
Аршин підіймає.
І аршином навісний
До вовка цілиться —
Аж тут — трах! — із-за корчів
На підсінні в малій хаті
Сидить старий хусит,
Вопівночі над талмудом
Бородою трусить.
І, як рабин, зачитався,
Читає, читає!..
А з підсіння запорожець
Два рабини на коршомці
Зашабашували,
Одправили борухати,
За стіл посідали.
На кождому лапсардаки,
Шапка шабашкова,
Сидять собі коло столу,
Жоден — ані слова.
