Валентина Красновид
Жовта Осінь на городі закружляла в хороводі,
Чути крики журавля, пахне м"ятою земля.
Біля стежки бурячок, під"їда його жучок.
А там далі біля дров тріснув жовтий помідор.
Все довкола вересніє, потихеньку дощик сіє,
Красне літо догора́, вереснева йде пора.
Звереснів осінній вечір, холод падає на плечі,
Лист сухий в траву летить, під ногами шурхотить.
Нехай буде Весна! Хай буяють і трави і квіти,
Хай наш край потопає у сонмі відтінків та барв.
Ранок року весняний, до нас підійшов непомітно,
Вітер з півдня дмухнув і пастух у ріжечок заграв.
Хай дірявить промінчик на кухні тонку занавіску,
Закрива́ блакитне небо двоголо́вий хижий птах,
Стало дибом чорне пір"я на розгорнутих крила́х.
Зи́рка злючими очима на наші простори,
На поля пшенично-жовті, як безкрайнє море.
На високі береги та ріки бездонні,
Їде Зимонька на возі, зупинилась на узвозі,
Вона зо́всім не сердита, людям хоче догодити,
Розпаковує пакунки, роздає всім подарунки!
Рукавички для Тараса, теплу шапку для Панаса,
Модній Галі теплу шубку, бабці Наді дров у грубку.
Місяць Вересень поще́знув, п"я́тами нам накивав,
І в багряному кафтані до нас Жовтень завітав.
Відбуваються довкола неймовірні чудеса́,
Нас дивує та вражає Жовтня-місяця краса!
Вогник силу набирає, котрий з Вересня ще тлів,
Жовтень втік, й забрав з собою шмат останнього тепла,
Бо прийшла йому на зміну Листопада вже пора.
Мовчазний він та похмурий, очі ніби в хижака,
Він зачинить двері в Осінь, в нього місія така!
Листопад вже нас підводить до тендітної межі,
Що ж це діється довкола? На Землі, мов справжній Рай!
Це вже Травень-живописний завітав в наш рідний край!
Нам цей місяць подарує безліч звершень та натхнень,
Й буде в нас він гостювати рівно тридцять один день!
Травень - місяць особливий! Це зеніт й вінець Весни,
Сів на призьбу дід Панас,наливає в кварту квас.
Пісню весело співає та сусіда пригощає.
Бабця Мотря спину гне, аж відлуння з кісток йде.
Витирає піт з чола та Панаса зазива.
Ей, Панасе,моє серце! Принеси води відерце!
Треба й дрова порубати та під тином поскладати!
Всі спокусливі принади ставить Літечко на кін,
Та стрімкими віражами набира́ швидкий розгін.
Явно, програшу не буде, бо суперників нема!
Й Літнє грище починає із козирного туза!
Сонце, ніжно, мов крізь сито, сіє промені ясні,
Вже опа́в цвіт калини та липи,
Засиніла ожина в траві...
Стиглі ягідки, соком налиті,
В мою жменю стрибають самі!
Під листочком сховалась малинка,
Ще ніжиться Земля в обіймах Літа,
Ще молодий пастух телят пасе.
Але, вже жалібно заплакала трембіта,
Й повітря стомлене дух перемін несе.
Ще ліс стоїть в очікуванні дива,