Олена Коршун
Тихо, по краю
Знову я йду, не знаючи куди,
Часом згораю,
Але стояти гірше ніж іти.
Одне чекаю,
Та все не так, як думалось мені
Я хочу, щоб ти це знав,
Хочу, щоб ти відчував,
Мою душу, почуття,
Які до тебе маю я.
Хочу, щоб почув слова,
Ніжні дотики тепла,
Втрачати
Коли його лишень знайшла,
Впливати
На те усе не можу я.
Дай сили Господи мені,
Нас розділяють кілометри,
Години, відстань та життя.
Для мене не важливі метри
Та ти інакший є ніж я.
Між нами є роки надії,
Я знову ховаю
Свої почуття,
Даремно страждаю,
Але така я!
Звикаю чекати
На те, що нема,
І знову кома замість крапки,
І душу рвуть мені думки...
Від тебе лиш одні мовчанки,
Змінилася я, але не ти..
Чим далі тим усе складніше
На хвилі бути нам одній,
Оголена
Душа перед тобою,
Озброєна
Природною красою.
Наповнена
Ніжністю й любов'ю,
І знов війна холодна і безжальна,
І знову рушаться життя.
Все це було, історія печальна,
Свобода - дорога мета.
І знову кровоточить в серці рана,
І правда в кожного своя,
І все розквітне як природа,
І стане краще ніж було.
В повітрі чується свобода,
Інакше бути не могло.
Цей дощ, ця веселка весняна,
На нашому боці усе,
Мою розбиту душу
Заспокій, збери,
Я все забути мушу,
Щоб вперед іти.
Не говори нічого,
Обійми лише,
Падають…
Кажуть, що падають,
на землю тихо падають
Сніги, дощі…
Згадують…
Усі ще згадують,
Хто є для мене "мій!",
Чомусь мене питаєш,
Скажу без всяких мрій
Те, що і так ти знаєш.
Це той хто поруч йде,
Мовчки ніжно пригорне,