Олена Коршун
Давай не будемо чекати
Коли закінчиться війна
І більше будем цінувати
Всі митті нашого життя.
Давай не будемо чекати,
Коли закінчиться війна,
Моя любов, то ніжність,
Тіло до тіла, пліч-о-пліч,
І лагідність, прихильність,
Про все розмови день і ніч.
Моя любов, то тиша
І спокій поруч на душі,
На висоті
Усе по іншому стає,
Навіщо ти
Забувся, що таке теж є?
Нам втриматись ніяк,
Я знаю профіль твій і твої очі,
Я пам’ятаю дні усі і ночі,
Турботу пам’ятаю і тепло,
Багато важило тоді воно.
Я знаю звички і уподобання,
І погляди твої й переконання.
Як спати
Коли думки далеко?
Як знати,
Що і тобі нелегко?
Тримати
Цю паузу й мовчання.
Не закривай своїх очей,
Я хочу любий в них завжди дивитися,
Скільки б не було ще ночей,
Я хочу в них з тобою загубитися.
Віддатись почуттям своїм,
Все зняти, залишити, оголитися,
А у місті сніг і хуртовина,
І радієш ти немов дитина
Білосніжному вбранню землі
І крихкій сніжинці на чолі.
А у місто вже прийшла зима
І з собою сніг нам принесла,
З тобою спокій,
З тобою тиша на душі,
Мій темноокий
І найрідніший у житті.
Давай ми будемо
Один одному сонцем у ночі,
Ну хто казав, що час лікує,
Що все проходить – ти чекай?
Чому ж мене все ще турбує
Минуле, спомин, ти та я?
І вже далеко, так далеко
Життя зайшло, життя пішло…
Посміхнися,
Зміни своє життя!
Посміхнися
Сьогодні і щодня
Буде інша
Реальність і буття,
Не здавайся
Попри все в життя,
Залишайся
Мрійником в душі.
Не стидайся
Бути не як всі,
О, Господи, я прошу, обійми
До себе мене ніжно пригорни.
Допоможи турбот позбутися,
Довіритись тобі, забутися.
Навчи не забувати, вірити
В дива й любов повірити.